все статьи по теме

• Від світу речей до брендовиробництва
Лінії графіки Сергія Коляди.Частина 1
• Від світу речей до брендовиробництва
Лінії графіки Сергія Коляди. Частина 2. For sale

мы рекомендуем

 Сайт Сергiя Коляди



анонсы статей

ЭТИКЕТКИ В СТИЛЕ "МОДЕРН"

Рисунки и акварели Альфонса Мухи, переведенные в технику литографии, расходились тысячами экземпляров. Это была роскошь, своей дешевизной доступная всем сословиям общества.
полный текст здесь

РИСУНКИ НА УЛИЦЕ

У искусства граффити есть прошлое — наскальные рисунки и надписи на древнегреческих амфорах. И есть настоящее — память в виде граффити, оставленная на Луне американскими астронавтами. Значит, и будущее, несомненно, будет.

полный текст здесь

ИСТОРИЯ В КАРТИНКАХ

Стержень, выпущенного в свет альбома «Від червоного — до жовто-блакитного+ помаранчеве», — соцреализм ХХ века. Это своего рода апология и анатомия соцреализма.
полный текст здесь

ПРАХ ЗЕМНИЙ

Винайдені людиною на світанку власної історії вироби з глиняного тіста є супутніми своїм творцям повсюди і у будь-який час. Кераміка, фактично, є першим в історії виробом зі штучно виготовленого матеріалу.
полный текст здесь

ДЕНЬ ШЕСТОЙ

Новая выставка «День шестой» украинского художника-философа Матвея Вайсберга открывалась в киевской галерее «Триптих» при свечах. И хотя перебои с электричеством в планы организаторов не входили, теплый живой огонь свечи органично дополнил экспозицию.
полный текст здесь

КОГДА ЗАКАЗЧИК — ИСКУССТВО

Культура — самый придирчивый работодатель. Не назовешь же выставку Леонардо да Винчи: «Клёвая улыбка Моны Лизы». Поэтому опыт немецкой дизайнерской студии Mendell&Oberer, принимающей уже в течение многих лет заказы у культурных проектов, чрезвычайно интересен.
полный текст здесь

НЕПРЕДСКАЗУЕМАЯ ЭМАЛЬ

Эмальер не может точно знать, какой оттенок будет иметь тот или иной фрагмент работы после обжига. На протяжении столетий появлялись различные техники, позволявшие достичь разнообразных художественных эффектов.
полный текст здесь

LADY IN RED

Черно-серый фон полотен Антонио Тамбурро — суггестия депрессии и психологических срывов, и лишь красное платье героини — то яркое цветовое пятно, на котором можно сосредоточить внимание, зацепить блуждающий взгляд и уплывающее сознание.
полный текст здесь

В БУКВАЛЬНОМ СМЫСЛЕ ПЛАКАТ

По большей части в нашей культуре слово «плакат» ассоциируется с искусством улицы в ее разнообразных проявлениях — афиши, реклама, с особым явлением — постерами, и с советскими плакатами в стиле журнала «Крокодил». О том, что плакаты бывают тонкими и интеллектуальными, можно убедиться, посмотрев работы французского графика, арт-директора "Лувра" Филиппа Апелуага.
полный текст здесь

ТРИ ТОВАРИЩА

В самом домашнем из всех литературных кафе Киева «Квартира Бабуин» до 4 мая работает выставка работ львовского художника Ростислава Лужецкого.
полный текст здесь

Культурный тренажер / Книги и журналы / Ярослава ВАНЕЧКА. Фантастика в картинках ФАНТАСТИКА В КАРТИНКАХ

Работами Елены Масловой не оформляются, а дополняются тексты рассказов и повестей в киевском литературном журнале "Реальность фантастики".

полный текст здесь

Культурный тренажер / Книги и журналы / Ксения ВЛАДИМИРОВА. Тайная жизнь натюрморта ТАЙНАЯ ЖИЗНЬ НАТЮРМОРТА

Киевскую художницу Оксану Стратийчук с полным правом можно назвать признанным мастером офорта в Украине. В ее произведениях человек, растения, животные, предметы гармонично переплетены друг с другом и равновелики в прямом смысле этого слова.

полный текст здесь

ХРАМОВОЕ ДЕЙСТВО В СТЕНАХ МУЗЕЯ

Организаторы выставки «Церковные древности из коллекции Б. и В.Ханенко» (Киев) назвали экспозицию Soli Deo Gloria («Только во Славу Божию»), ведь именно так — S.D.G. — зачастую подписывали средневековые мастера свои произведения.

полный текст здесь

Культурный тренажер / Арт-обзоры / Ксения ВЛАДИМИРОВА. Территория скорби? Зона культуры! ТЕРРИТОРИЯ СКОРБИ? ЗОНА КУЛЬТУРЫ!

"Галерея на территории психиатрической больницы" (Киев) представляет не только работы художников-аутсайдеров — пациентов и экс-пациентов психиатрических клиник, но и регулярно проводит выставки художников с «большой» земли.

полный текст здесь

Культурный тренажер. Интернет-журнал о культуре / Кино и театр / Ганна Черненко. Вертикаль часу ВЕРТИКАЛЬ ЧАСУ

Юрій Косін не просто вміє вибрати вдалий ракурс миті, що запам’ятовується. Фотограф розкриває її багатовимірність. Спробу проникнути в зміст людини-Косіна зробив режисер Артем Сенчило, знявши фільм «Юрій Косін. Архітектор миті».

полный текст здесь

архив арт-обзоров


можна подивитися тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Від світу речей до брендовиробництва

Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Вересень 19, 2005 р., понеділок.

Лінії графіки Сергія Коляди

З яких образів художник створює світ своїх картин? Образи-речі повинні засвідчити наближення до так званої повсякденної реальності, тобто такого художнього часу і простору (мистецтвознавчий термін — хронотоп), де вони стверджують своє існування нескінченним повторенням, миттєвим впізнаванням і чітким утилітарним призначенням. Такими образами на картинах Сергія Коляди могли б бути стакан, шматок хліба, цигарка, банка шпротів, ванна і душ. Недаремно ж для того, аби явити ці речі, художник за допомогою майстерної техніки створює ілюзію фотографічності зображення — способу, найприйнятнішого нині для зорового документування дійсності. Проте завдяки сюрреалістичним інтонаціям у картинах ці ретельно та фотографічно явлені речі опиняються в незвичних, гротескних зв'язках між собою, покликаних показати щось за межами повсякденності.

Тут маємо справу з перетворенням предметів на символи, характерні для модерністської естетики: наприклад, зображення дівчини та коня на якомусь абстрактному подвір'ї автор цих рядків схильний відчитати як потяг, поривання, позбавлене перспективи і відтак притлумлене. Це може бути як нещасливе нерозділене кохання, так і брак професійного та духовного росту. Сила, що здатна спричинити рух, роз'єднана з красою і відтак позбавлена одухотвореності — дівчина та кінь дивляться в різні боки, вона не збирається осідлати коня і кудись вирушити. Звичайно, у цього сюжету можуть бути й інші прочитання, насамперед слід згадати, що в період, коли намальовано картину, Сергій був занурений у фройдизм та сюрреалізм. Це можуть бути непрості стосунки сильного, але темного Воно і світлого та витонченого, але слабкого у порівнянні з ним Я. Доскіпливіший дослідник також ще може зауважити погляд дівчини, спрямований у землю за "нисхідною діагоналлю", і суворий вираз її обличчя, що могло б означати заглибленість у себе разом із закритістю щодо зовнішнього світу.

Графічну роботу художник створив навесні 1995 року, ще до переїзду з Бердянська до Києва, і до певної міри вона може бути характерною для цього періоду творчості. Отже, в цей час Коляда розробляє характерну для модерністських течій символістську семантику: зорові образи використано чималою мірою для явлення відчуттів, ідей, явних і притлумлених бажань. Асоціативні зв'язки, застосовані для цього, утворюються завжди або майже завжди завдяки особистому переживанню, можуть перебувати у площині різних естетичних доктрин (символізм, сюрреалізм, фентезі а ля Борис Вальєхо) і дають широкий простір для інтерпретації.

У картині, що має підпис "Містерія майстерні художника", фігура дівчини, яка нібито з'являється з-за портьєри у майстерні художника, може символізувати і його уяву, і об'єкт бажання. Ця фігура може сприйматися також як авторське втручання, спрямоване порушення предметності (решта зображених речей — "класичний" інтер'єр) для того, аби явити нематеріальну сутність, цього разу — безпосередньо і зримо.

Восени 1994 року Сергій Коляда продовжує перерване навчання і приходить на філологічний факультет Бердянського педінституту. До того часу, простудіювавши близько чотирьох років у Запоріжжі англійську філологію, художник уже був обізнаний (здебільшого завдяки виданій ще за радянських часів критиці) з основними течіями західного мистецтва ХХ століття та обрав собі орієнтири — сюрреалізм, втілений у творчості Сальвадора Далі і ґрунтований на фройдизмі. Наслідуючи зображальність картин Сальвадора Далі, що передбачає вписування в майже без змін запозичену від реалістичного мистецтва просторову композицію зорових образів з нетривкою предметністю, характерною для сну або марення, Сергій також удосконалює і доводить до бажаної "фотографічності" володіння технікою малювання чорною кульковою ручкою.

З 1995 року Коляда зацікавлюється модернізмом у літературі, що саме вивчався за інститутською програмою, зокрема модернізмом в українській літературі. Від того часу починається його становлення як українського художника, і відбувалося воно за характерною для багатьох інтелектуалів схемою: спочатку ознайомлення і намагання наслідувати західний досвід, затим поступове віднайдення зв'язків із вітчизняною культурою, фактично, відновлення зробленого до 1930-х років українським модернізмом від Олександра Олеся і Миколи Вороного до Павла Тичини, Миколи Хвильового й Валер'яна Підмогильного.

Сергій Коляда робить перші спроби звернутися до вітчизняних архетипів — хліба, Великодньої писанки, зарослого осокою ставка, хати під стріхою. Характерним є те, що образи, створені на основі цих архетипів, наповнені тією ж модерністською символістичною семантикою і закомпоновані у відсторонено-умовний часопростір, який назвемо, скажімо, "українським краєвидом". У такий спосіб дотримано декларований модерністами принцип відходу від підпорядкованості мистецтва імперативним конструкціям "життєподібності" та "повсякденності", але, разом із тим, композиція майже не залишила митцеві можливості висловитися якраз про те, про що найбільше хотілося, — про "сьогодення", яке розчинилося у надто багатозначному семантичному наповненні образів-символів.

Утім, уже в час навчання в Бердянському педінституті Сергій поступово віднаходить нову предметність та нову поетику своїх картин. Навесні 1997 року з'явилася його графічна робота "Катерина в Нью-Йорку", де головний образ з відомої картини Тараса Шевченка "Катерина" перенесено на нью-йоркську вулицю кінця двадцятого століття. У творі вперше з'являються риси, які потім повторюватимуться у майже всіх Сергієвих картинах, — гротескні образи та їхнє несподіване й від того також гротескне поєднання між собою (босонога проста сільська дівчина Катря в задумі — точнісінько як на картині — йде по асфальту якої-небудь 115-тої нью-йоркської вулиці, а з-за відчинених дверей ресторану визирає на неї сам Тарас Шевченко, чий образ, узятий з автопортрета часів солдатчини, виявився трактованим по-постмодерністському двозначно, адже в ньому далеко не кожен глядач впізнає творця образу Катерини: для багатьох ця постать за дверима — швейцар (і солдатська форма тут виявилася доречною), що виглядає відвідувачів.

Восени 1997 року Сергій переїздить до Києва. Культурний простір української столиці істотно відрізняється від бердянського. Якщо уявити культурне середовище у вигляді тканини, то різниця буде, так би мовити, в нитках, яких добирають для ткання, — довгі, що тягнуться з віку до віку, поєднуються з тими, що обриваються вже в наступному сезоні, надмірно яскраво пофарбовані сплетені з темно-непомітними, товсті й міцні сусідять з тонкими й рвучкими — словом, вже не та відносна однорідність забудованого й усталеного у бутті за радянський час міста Бердянська, що порушується одним-двома яскравими й декількома майже непомітними вкрапленнями з ХІХ ст.

У Києві художник не уникнув занурення в часопростір сучасного великого міста, життя якого виявилося неможливим зобразити в тій загалом модерністській естетиці, що він її виробив для себе в Бердянську. Наділені багатозначністю образи-символи й близькі до них сюрреалістичні композиційні конструкції не здатні уповні вписатися в цей часопростір, який не залишає глядачеві часу на осмислення й прочитання. Придатнішим для відображення світу великого міста є колаж, який поєднує нібито випадково підібрані образи таким чином, що вже не більш значущі й знакові з них залучають другорядні для повнішого розкриття смислів, а більш яскраві підпорядковують собі менш помітні.

Цікаво, що думки про колажну композицію власних картин висловлює сам художник у статті з відповідною назвою "Колажі Сергія Коляди", надрукованій ним під псевдонімом у газеті "Рух". А де в наш час можна знайти найяскравіші образи? Звичайно ж, у рекламі, де вони вперто змагаються за увагу споживачів. Реклама як раз і використовує колажну композицію, що її гротескно наслідує Коляда, наприклад, вкладаючи в руку Шевченка на відомому автопортреті 1842 року замість свічі пляшку "Кока-Коли". Рекламоподібність цього композиційного рішення художник, до речі, ще й підкреслив, помістивши зображення у призмотрон — популярний нині у великих містах рекламний носій.

Далі буде

Картини Сергiя Коляди взято зi сторiнки  Сайт Сергiя Коляди