все статьи по теме

• Читання для всіх
Інтерв'ю з Наталкою Сняданко.
• Сезонний розпродаж блондинок
Збірка оповідань Наталки Сняданко в серії "Агресивна бібліофілія".



архив статей
можна подивитися тут



анонсы статей

МІЖ НАМИ І НЕЮ

Слід сказати, що в Україні нечасто з'являлися подібні до антології одинадцятьох авторок "Ми і Вона" поетичні видання, які б сполучали довершеність текстів й мистецькі концептуальні фотопортрети.
полный текст здесь

СЕЗОННИЙ РОЗПРОДАЖ БЛОНДИНОК

Видавництво "Лілея НВ" пропонує читачам книжкову серію "Агресивна бібліофілія". Для першого долучення до книголюбної агресії я вибрав збірку оповідань Наталки Сняданко з провокативною назвою "Сезонний розпродаж блондинок".
докладніше тут

ПРОМОЦІЇ, ПРОГУЛЯНКИ, МЕДИТАЦІЇ
у місті Львові під час Форуму книговидавців 2005 року.

Незважаючи на всі незручності, у цьогорічного Форуму є беззаперечний здобуток. Національна книжкова виставка "Форум видавців" стала вагомим брендом.
полный текст здесь

"КНИЖКОВИЙ СВІТ" У КИЄВІ

В Києві завершив роботу сьомий міжнародний ярмарок "Книжковий світ". Як за масштабами, так і за кількістю учасників-видавництв, і за кількістю новинок київський ярмарок значно поступався Форуму видавців у Львові.
полный текст здесь

"БЕЗ МУЖИКА", НО С КИЕВОМ

Книга объединяет три произведения, представляющих автора виртуозным летописцем как событий собственной душевной жизни, так и жизни персонажей, перетекающей с разной степени потрясениями из советского экзистенциального опыта в постсоветский.
докладніше тут

КЛЮЧКИ ВАСИЛЯ ШКЛЯРА

Ми маємо — надзвичайно "читабельний" (саме цього Шкляр і прагне), написаний хорошою мовою, з цікаво закрученою інтригою, детектив. Цього достатньо, щоб книжка запам'яталася та зайняла належне місце в домашній бібліотеці.
полный текст здесь

ПОСТКОЛОНІАЛЬНИЙ ГЕНДЕР

Маємо звичну для постколоніальної та посттоталітарної країни гендерну інверсію: чоловічі образи в романі Жадана просякнуті фемінними рисами. А в романі Карпи з’являється жінка, яка претендує на володіння маскулінними рисами.
докладніше тут

"РЕДКАЯ ПТИЦА…"

Антология "НеИзвестная Украина" — это своего рода Ковчег: укромное пространство, стремящееся разомкнуться в руках отзывчивого читателя. Опытный Ной — автор проекта, составитель и редактор Игорь Клех — задался целью вывести из не- и малоизвестности произведения самых разных авторов.
полный текст здесь

НЕМНОГО МЫЛЬНЫЙ РОМ@Н

Не писатель, и не переводчик, — с гуманитарными штудиями никак не связанный, — скорее просто прагматик, вычисливший кратчайший путь к цели, — Януш Вишневский, доктор информатики и химических наук, в 2001 году выпускает роман "Одиночество в Сети".
полный текст здесь

ЯПОНЕЦ-ПРОФЕССИОНАЛ В СУПЕРЛЕГКОМ ЖАНРЕ

Пока не прочтешь все, что вошло в сборник прозы Кэндзи Маруямы, душевного покоя ждать не приходится. Возможно, он воцарится после.
полный текст здесь

НЕЧИТАБЕЛЬНАЯ ИСТОРИЯ

Книга американской писательницы Элизабет Костова "Историк" должна была влиться в дружные ряды поклонников вампира, а также стать подарком для любителей литературщины в стиле Дэна Брауна. А что же вышло на деле?
полный текст здесь

БОЧКОТАРА ПО-ЯПОНСКИ

Если Харуки Мураками написал "Послемрак", Япония явно переживает не худшие времена в своей истории.
полный текст здесь

КОДИРУЕТЕСЬ?!

"Код да Винчи" Дэна Брауна — это очень приятный, увлекательный, можно даже сказать, изящный "искусствоведческий детектив". Но надо сказать, он один из многих в ряду таких же "приятных" увлекательных книг Переса-Реверте, Прево, Пирса.
полный текст здесь

ДЖОН КРАУЛИ: "ПОИГРАЙТЕ С ИДЕЯМИ"

Перед героями романа и читателем стоит непростая задача — провести демаркационную линию между историей и лжеисторией, истиной и заблуждениями. Другое дело, разрешима ли эта задача в принципе.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Читання для всіх

Інтерв'ю підготував Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Листопад 14, 2005 р., понеділок.

10 листопада 2005 року на літературних посиденьках у клубі-кнайпі "Купідон" представляли свої нові книжки двоє авторів івано-франківського видавництва "Лілея-НВ": Наталка Сняданко знайомила товариство, що зібралося в доволі-таки колоритному підземеллі клубу, з "Сезонним розпродажем блондинок", а Тарас Прохасько — із книгою прози, що має назву "З цього можна зробити кілька оповідань". Ми не втратили нагоди придбати книгу Тараса, котра так само, як і "Сезонний розпродаж блондинок", вийшла в серії "Аґресивна бібліофілія" (тепер автор цих рядків уже занурився в її читання) й поговорити про збірку оповідань із Наталею Сняданко.

Євген Повєткін. Як сталося, що Ви надрукували збірку оповідань у серії "Аґресивна бібліофілія"? Це спеціально написані "у серію" твори, чи, навпаки, це серія в даному випадку пристосовулась до написаних Вами оповідань?

Наталка Сняданко. Насправді ні так, ні так, тому що серія існувала ще задовго до виходу цієї книжки, першою вийшла книга Тані Малярчук "Ендшпіль Адорно", потім вийшла книга Софійки Андрухович "Жінки їхніх чоловіків", далі вийшла книга Тараса Прохаська "З цього можна зробити кілька оповідань", і тільки потім вийшла моя книга. Те, що вона туди потрапила, сталося до певної міри випадково. Ми з Тарасом Прохаськом були разом в Польщі на фестивалі, організованому Польським інститутом книги, який називався "Зараз Україна". Десять письменників з України їздили різними містами Польщі й усюди виступали. Ми якось розговорилися про якісь там видавничі плани, і я сказала, що в мене є збірка оповідань і я ще не вирішила, де її надрукувати. Тарас запропонував — і так воно й сталося.

Є.П. Якщо можна, розкрийте, будь ласка, композицію "Сезонного розпродажу блондинок". Однойменне оповідання в ній йде передостаннім, натомість першою йде "найгустіша", тобто найнасиченіша роздумами, теоретизуванням і рефлексіями "Дідова історія". Я знаю читачів, котрі "зав'язли" на ній і відкладали книжку вбік. Це свого роду випробування?


Н.С. Я зі свого боку знаю читачів, які кажуть, що це єдине в книзі варте уваги оповідання. Насправді укладала не я, тобто в мене було значно більше оповідань, які я просто надіслала "Лілеї НВ" і вже відбір, власне, був їхньою справою. Я просто запропонувала назву оповідання для назви збірки — зі зрозумілих причин — просто вона провокативна і відповідно надається для цього. Решта оповідань залишилася, зараз до них дописалися наступні — і це буде наступна збірка, так що, в принципі, я дуже задоволена, що так сталося, бо тамті оповідання набагато більше між собою пов'язані, і питання "чому?" вже не буде виникати.

Є.П. Ви багато уваги приділяєте питанням жанру, ви роздумуєте-рефлексуєте над ними в оповіданнях збірки. Я би порівняв жанрову природу Ваших оповідань з електронними листами, причому кожне із своїм вкладеним файлом абсолютно невідомого заздалегідь типу, формату, розширення. У "Варшавську мелодію", скажімо, вкладено замішаний на феміністичній утопії та побутових деталях абсурд, в "Житті без батьків..." — це комп'ютерна гра, що, подібно до винниченкових "драм живих символів, відтворює в "лабораторних умовах" дорослішання підлітка. Чи вважаєте Ви з огляду на це свою прозу експериментальною?

Н.С. Мені здається, що якраз увага до жанру, увага до сюжету — це ознака не стільки експериментальної прози, скільки прози більш тривіальної чи сюжетної прози. Мені здається, що часто розділяють саме так, якщо є чіткий жанр, чіткий сюжет — то це не експериментальна проза. І, в принципі, цим часто мені дорікають, що ця проза десь занадто класична, без експериментів, без викликів, занадто скерована на читача. Щодо мене самої, то мені найменше би хотілося зараз вникати в літературознавчі тонкощі й намагатися зараз проаналізувати власні оповідання, тому що мені здається, що на цьому закінчується творчість, бо літературознавчий аналіз з літературою поєднати неможливо — або так, або інакше.

Є.П. Сучасна українська література нарешті після тривалого здавання позицій розпочала боротьбу за свого читача. Які, на Вашу думку, які перспективи в цій боротьбі має жанр оповідання? Чи є він нині, так би мовити, "конкурентоспроможним"?

Н.С. Я знаю, в принципі, думку деяких видавців, які вважають, що книги оповідань видавати не варто, хоча мотивація їхня мене дивує — коли їх питаєш — чому не варто? — кажуть: тому що ніхто так не робить. Як на мене, це суперечить основному закону бізнесу — якщо хочеш мати успіх, роби те, що не робить ніхто, інакше ти маєш "нульову" ситуацію і відповідно виграшні позиції.

Але, з іншого боку, я не видавець, я не можу тут фахово судити, можливо, вони мають рацію, можливо, дійсно оповідання видавати не варто. Хоча, в принципі, як переконливо свідчить серія "Аґресивна бібліофілія", яка досить успішно просувається на ринку, досить добре продається. Тому я категорично проти такої думки, я вважаю, що оповідання — це в принципі те, чого дуже бракує в нашій літературі, оскільки практично не існує українських так званих "товстих" чи навіть рубрик оповідання в "глянцевих" журналах українською мовою, це те, чим читач обділений, тому що є група читачів, яка не читає книжок, але читає журнали, і, в принципі, оповідання — це те, що могло б зацікавити саме цю групу читачів і відповідно поступово спонукати їх до того, щоб купувати і книжки, і збільшити ту групу україномовних читачів, на яку ми, українські письменники, орієнтуємося. Відповідно я вважаю, що оповідання — це перспективний жанр, просто треба говорити про те, які саме є оповідання, а не про оповідання загалом.

Є.П. Назвіть, якщо можна, авторів-прозаїків, чия творчість Вам близька. Чи не вважаєте Ви себе, скажімо, продовжувачкою традиції когось з українських письменників ХХ ст.?

Н.С. Це питання, яке завжди ставить мене в тупик, тому що я — професійний критик, я читаю щотижня десятки книжок і мені дуже важко вирізняти трьох чи чотирьох улюблених авторів, це занадто великий потік, щоб із нього робити якісь дефініції, але мені, в принципі, дуже близька література того періоду, про який Ви говорите, я вважаю, що це один з найцікавіших періодів не тільки літератури, але й мистецтва загалом. Якщо говорити про живопис, якщо говорити про якийсь потужний струмінь культурних ідей, то це був найбільш плідний період у мистецтві, і говорити про те, що він не вплинув, було б нечесно насправді — дійсно, він вплинув. Але оскільки це було в далекі студентські роки, то зараз говорити про прізвища вже запізно, це вже сформувалося в якийсь такий культурний фон, який ніби максимум чим себе дає — це періодом чи певними якимись методами, чи засобами, чи жанрами. Проте так воно і є, що це справді найцікавіший період в українській літературі.

Є.П. Назва "Сезонний розпродаж блондинок", так би мовити, зразу впадає в око, привертає увагу. Чи вважаєте ви свою книжку "масовою" літературою, чи це все ж "читання не для всіх"?

Н.С. Мені б дуже не хотілося, щоб це було "читання не для всіх", тому що нема, напевне, змісту їздити на презентації, видавати книжки, коли це скеровано до двох-трьох знайомих — краще відіслати їм це мейлом і тоді на цьому заспокоїтись. Якщо людина видає книжку, вона свідомо йде і демонструє бажання бути прочитаною більшою кількістю людей і, відповідно, говорити про літературу "не для всіх" — це було б фарисейством.

Мені здається, що насправді процес складніший, не існує просто масова й елітарна література, так само, як не існує, скажімо, масового й елітарного читача, існує дуже багато різних груп — соціальних, за інтересами, за освітою, і кожна з цих груп потребує якоїсь своєї літератури, і насправді дефініція набагато складніша, і поняття про цей поділ, яке часто в нас зустрічається, вже дуже давно застаріле, зараз це потрібно якось зовсім по-іншому дефініювати.

Мені здається, що в цій книзі я намагалася писати про достатньо складні часом навіть для мене речі й не до кінця зрозумілі, але писати про це достатньо просто, щоб це могла прочитати людина, яка не має спеціальної філологічної освіти. Я вважаю, що література не повинна бути лише для філологів, бо інакше це закрита і, в принципі, достатньо абсурдна річ, коли вона лишень у замкнутому колі обертається. Тому "масово" це чи не "масово" — це судити критикам.

Є.П. Як нині дається авторові опублікувати книжку? Публікація "Сезонного розпродажу..." — це була насамперед турбота видавництва "Лілея-НВ", чи й Вам клопотів перепало?

Н.С. Насправді я мушу бути дуже вдячною — і є дуже вдячною видавництву, тому що мені страшенно подобається дизайн цієї книги, яким я завдячую Лєні Рубановській, до якої я подзвонила, й вона каже "Ну, в тебе є якісь побажання?" Я кажу — ні, я вважаю, ти достатньо хороший фахівець і що так, як ти зробиш, мені сподобається. І дійсно, це перший випадок щодо книги, коли я абсолютно не втручалася в це і я не маю абсолютно жодних застережень, так що з цього погляду все близьке до ідилії.

Є.П. Над чим Ви працюєте?

Н.С. Зараз я готую до друку новий роман, який поки що не має назви, тому що стару назву ми забракували і працюємо над новою, в нас є з десяток варіантів, я б не хотіла всі називати. Це буде роман з одного боку, про провінційність, тобто про те, що таке провінційність в долі культури, в долі інтеліґенції, як себе почуває сучасна інтеліґенція і як вона себе позіціонує по відношенню до провінції, чи існує щось таке, як провінція, чи це креативне поняття, чи це поняття, навпаки, деструктивне.

Так само це буде роман про якийсь загальний зріз модернізації, що відбувається в Україні, як позиціонується поп-культура, наскільки вона важлива, наскільки вона згубна, наскільки це креативно, наскільки ні — це буде, знову ж таки, досить легка форма, замаскована під якийсь псевдодетектив; там достатньо мало від детективу, але це динамічно, порізано на шматки, там кілька сюжетних ліній, які постійно між собою мозаїчно перехрещуються. Дія відбувається в газеті якогось вигаданого маленького провінційного містечка. Ця газета спрямована на те, аби довести читачам, що насправді Україну потрібно поділити на Схід і Захід, тобто відділитися, і це йде така ніби серйозна теоретична підготовка до того, як саме це потрібно зробити на рівні політичної платформи. Це такий зріз, який накладається на дуже-дуже багато шарів української і не тільки української інтелігенції.