архів статей
можна подивитися тут



анонси статей

ПАРТІЯ, РОЗІГРАНА НАД ПРІРВОЮ

Те, про що, власне, оповідає книга Іздрика "АМ ТМ", в стислому вигляді викладено в новелі "Партія". З її абсурдного антуражу можна виділити такий хід: гра, в якій треба захищатися, як у шахах; зрада або бездіяльність власного війська, відтак капітуляція, потім, так би мовити, "переототожнення" себе з ворогом й долучення до його тріумфу і нарешті — власний занепад.
докладніше тут

ЗАСПІВАЙМО?

Герої Сергія Жадана за життя можуть потрапити хіба що в напіваматорський порнофільм і в кримінальну хроніку, але вже здебільшого після смерті. Проте автор пише про них так, як ще зовсім нещодавно писав про самого себе в жанрі "нон-фікшн". І не в якомусь там репортажі — він складає на їх честь "Гімн..."
докладніше тут

ЛАГІДНА ГРА У НЕБУТТЯ

Якщо Ви відчуваєте, що простір та час інколи божеволіють, що на вулиці можна зустрітися із самим собою, що найліпше у сирі — це дірки, але щоб оцінити це належним чином, спочатку варто подорослішати, — тоді Єжі Сосновський є дійсно Вашим письменником.
докладніше тут

ДВІ ДОЛІ, "ТРИ ТОВАРИША" І ШІСТЬ ДВЕРЕЙ

В одному з інтерв'ю пані Ірен Роздобудько відзначила, що в сучасній українській літературі бракує відвертості й мудрості. Вона прагне донести це своєю своєю творчістю, й у дилогії "Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері" їй це цілком вдалося.
докладніше тут

"ПОБЄДА" СКРЯБІНА І ВАПШЕ

У ранній пісеньці з альбому "Мова риб" Андрій Кузьменко, лідер гурту "Скрябін", звертався до своїх фанів: "Мій тато має бороду, сто баксів і гараж, / А я їх маю десять, бо нашо мені мені той раш?" Минув час, батьківські бороди посивіли, а дитячі біографії підросли. Тож у розгорнутому конспекті своєї давньої пісні, на який схожа збірка прози "Я, "Побєда" і Берлін" Кузьми Скрябіна, вже не сто, а цілих двісті баксів спричинюють з'яву чудового чтива.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Новая планка Евгения Гришковца

Анастасия ЧИРОК, Киев.
Май 15, 2006 г., понедельник.

Евгений Гришковец продолжил свою литературную карьеру, издав сборник рассказов "Планка". Сам автор считает, что как прозаик он свою планку поднял: его новый литературный опыт более профессиональный — лучше отточена композиция, вышколены характеры, все такая же неутомимая изобретательность и доверительность рассказа. Обычный читатель по большей части не вникает в подобные литературные тонкости, а воспринимает текст на уровне "нравится/не нравится". Гришковец нравится, его принимают за своего все — представители как старшего, так и младшего поколений.


В чем причина такой народной любви? Гришковец выбирает для своей прозы простые, обыденные темы, описывает ситуации, которые могли бы произойти с любым. Но эта обыденность не становится пошлостью, более того, в ней назревает трагизм. Это и солдатская служба ("Другие. Три рассказа из жизни юного военного моряка"), и смерть дорого существа и горечь от невысказанной любви, пусть даже это будет собака ("Погребение ангела"). Автор в форме анекдота ставит и традиционный вопрос русской литературы "тварь ли я дрожащая или право имею?" ("Шрам"), а также умудряется увидеть меланхолию и красоту даже в современных масс-медиа ("Планка").

О чем Гришковец рассказал интимно, с юмором и мудро, сохраняя намеренно небрежный стиль, можно было бы снять боевики и сложнейшие психологические драмы. Гришковец же возвращает читателя, пребывающего в каждодневном соревновании за жизненный успех, в забытое литературой лоно повседневности, и если не придает ей поэтичности, то теплотой, которая возникает между людьми, когда они собираются вместе поговорить по душам, делится с нами щедро.

Евгений Гришковец. Планка. Рассказы. — М.: Махаон, 2006.