архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ІРОНІЧНА МОРАЛІСТКА

Замість скандалу маємо невеселу любовну історію з життя сучасного покоління сорокарічних. "Жінка і чоловіки" Мануели Гретковської — то зразок непоганого побутописання в класичній манері. Подаємо рецензію на нову книжку відомої в Україні польської письменниці.
докладніше тут

"ВОСКРЕШАЮ ТРУП ЄВРОПИ"

Інтерв'ю з польським письменником Анджеєм Стасюком.

Центральна Європа — то є концепт двох мрійників, а до того — політичний задум німецького романтизму, задум німецької домінації в цьому регіоні. Німецьке мрійництво, німецький романтизм: домінувати в регіоні, якого не існує — говорить в інтерв'ю письменник Анджей Стасюк. Власне, про це говориться і в його новій п'єсі — "Темний ліс" ("Ciemny las").
докладніше тут

НОВА З(Б)ІРКА: ВИБРАНЕ З ЧИТАЦЬКИХ РЕФЛЕКСІЙ

Третя книжка Тані Малярчук "Як я стала святою" ставить остаточну крапку (якщо кому те не було зрозумілим і після попередньої Тетяниної роботи) у зазначенні двох тез щодо сучукрліту. По-перше, можна з полегшенням зітхнути: надія є, всі ті балачки про молодь, яка активно творить нову українську культуру, подекуди все ж інкрустовані істиною.
докладніше тут

ПРО ОДИН ЗАГАДКОВИЙ ВІРШ В.СВІДЗІНСЬКОГО

У статті досліджено взаємодію літературного слова і фольклорних семантичних структур. Вірш В.Свідзінського "Сарай" розглянуто як зразок "семантичної поетики". Проаналізовано також інтертекст Клюєва у тексті Свідзінського.
докладніше тут

ПОСТМОДЕРНА УЛЬТРАНЕОРОМАНТИКА

"Якби її не було, її довелося б вигадати..." — так написано на обкладинці нової книжки Ірени Карпи Bitches get everything. І з цим важко не погодитися. Сучасній українській літературі вкрай необхідна була поява enfant terrible в жіночому обличчі. Мабуть, якби не з'явилася українська Вірджині Депант, критики почувалися б непевно, наче не вистачало б такого собі маркера часу в нашому літературному процесі. А так — все у нас є, справжній сучліт, зі всіма надбаннями та поразками.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Садомазо I Seek You

Ксенія ВЛАДИМИРОВА, Київ.
Березень 26, 2007 р., понеділок.

У 2006 році видавництво "Нора-Друк" випустило книжку лауреата конкурсу "Коронація слова" Ярослави Литвин "Ігри". Книжка виявилася досить парадоксальною. Складається враження, що авторка хотіла написати геть інший твір.

Письменниця Ярослава Литвин, безумовно, талановита. Вона виявляє доволі зріле володіння словом, вміння споглядати й відтворювати тонкі психологічні моменти. Сильною стороною роману є формальна побудова, представлення різних поглядів на одну подію, що створює об'єм тексту, дає можливість споглядання. Листи із ICQ перемежаються із щоденниковими записами головної героїні (скоріш за все не від руки, а в ЖЖ), а також оповіддю від автора, покликаною відтворити безсторонній погляд на події.

Левова частина роману пані Ярослави є занотованими на папері діалогами з Аськи. Цікаво? Сучасно? Мені було теж спочатку... Але виявилося, що ці діалоги дуже й дуже умовні: граматично відредаговані, без сленгу, навіть — що дивно — без смайлів. Тобто йдеться, скоріш за все, про добре знайомий здавна епістолярний жанр, лише мінімально стилізований під сучасні форми комунікації.

Але чи важливо так пильно зосереджуватися на цій лінгвістичній недоречності? Мабуть, для сучасного читача відображення новоязу — це цікаво, гра з мовою в літературному творі завжди була нервом модерної літератури. Людину з вірту, яка не вилазить з Аськи, ця неправдоподібність може і відштовхнути. "Не вірю" — правомірно зауважить він чи вона. Але для героїв роману ця лінгвістична наївність не є дуже важливою. Але до чого тоді Мережа? Данина моді? Можливо...

Що ж таке взагалі вірт, віртуальна, вигадана реальність? Вірт у ХХ — це перш за все проблема, тоді як вірт попередніх століть — це складова духовного світу. Мрійники створюють собі саме такий вірт, і в ХІХ ст. їм у пригоді ставало листування. Тему складності та важливості "віртуального життя" для існування людини Ярослава Литвин тільки окреслює в романі і... зупиняється.

Так, вона створює досить цікавих головних героїв, але теж тільки окреслює їхні взаємовідносини та вдачу. Ці двоє створені, щоб бути просто друзями, але вони хочуть довести один одному, що мусять зіграти у своєму житті Ромео та Джульєтту.

Героїню звуть Віка. Це приваблива молода жінка з фігурою топ-моделі, начитана — знає Фройда, Байрона, Вольтера та інших розумників. Працює ця трошки глямурна краля бухгалтером, пережила невдале одруження у дуже молодому віці, а тепер мляво намагається улаштувати своє особисте життя. Він — Макс — молодший за неї на 8 років, молодий, "супермужній, надзвичайно діловий та безсоромно звабливий". Вони зустрілися в Асьці, познайомилися та стали спілкуватися, теревенити про життя, розповідати один одному прикольні історії, потім почали гратися в щось на зразок флеш-моба. Давати один одному безглузді завдання — він має піти до крамниці і вибрати звабливу помаду, вона прийти на роботу у бігудях тощо. Ці ігри їм подобаються, і вони думають, що між двома самотностями може виникнути щось більше — наприклад, кохання. Зустріч... та розчарування. "Віка злилася на себе, що їй не подобається Макс"...



Ярослава Литвин. Фото автора
Безперечно, твору Ярослави Литвин далеко до психологічних новел , які майстерно описують ці стани неспівпадіння, дисонансу, чуттєвої складності та багатобарвності, але що приємно відчути у творі молодої авторки — її твір не просто егоцентрична фіксація станів своєї свідомості, а намагання описати складність кожної особистості.

То яка ж гра насправді описується у романі, якщо ролі Ромео та Джульєтти героям явно не підходять, навіть після того, як вони вирішили вчинити спільне самогубство? Відповідь на це дає обкладинка, на якій зображені дві руки. Одна — наче у Крішни, синя, друга — тримає комп'ютерну мишу із шипами, таке собі знаряддя втіленння в реальності садомазохістських фантазій. Адже мрії, любов, надії можуть ставати марою, мукою та стражданням.

"Вона гралася Лисиком... А ще — глибоко-глибоко, у просторах і нетрях, досяжних тільки психоаналізу, андрогенаналізу та тансакційному аналізу, ховалася пристрасть до знущання над кимось, а особливо над такою задоволеною життям жертвою. Це було їй дуже приємно". Але це єдиний натяк на цікавий підтекст роману — жіночу мужність та чоловічу інфантильність, на реінкарнацію літературного проекту "Венера у хутрі" тільки промайнув на сторінках повісті пані Литвин, і тінь більше ніде, ніж на обкладинці та в одному абзаці книжки, на превеликий жаль, не з'явилася.