архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ІРОНІЧНА МОРАЛІСТКА

Замість скандалу маємо невеселу любовну історію з життя сучасного покоління сорокарічних. "Жінка і чоловіки" Мануели Гретковської — то зразок непоганого побутописання в класичній манері. Подаємо рецензію на нову книжку відомої в Україні польської письменниці.
докладніше тут

"ВОСКРЕШАЮ ТРУП ЄВРОПИ"

Інтерв'ю з польським письменником Анджеєм Стасюком.

Центральна Європа — то є концепт двох мрійників, а до того — політичний задум німецького романтизму, задум німецької домінації в цьому регіоні. Німецьке мрійництво, німецький романтизм: домінувати в регіоні, якого не існує — говорить в інтерв'ю письменник Анджей Стасюк. Власне, про це говориться і в його новій п'єсі — "Темний ліс" ("Ciemny las").
докладніше тут

НОВА З(Б)ІРКА: ВИБРАНЕ З ЧИТАЦЬКИХ РЕФЛЕКСІЙ

Третя книжка Тані Малярчук "Як я стала святою" ставить остаточну крапку (якщо кому те не було зрозумілим і після попередньої Тетяниної роботи) у зазначенні двох тез щодо сучукрліту. По-перше, можна з полегшенням зітхнути: надія є, всі ті балачки про молодь, яка активно творить нову українську культуру, подекуди все ж інкрустовані істиною.
докладніше тут

ПРО ОДИН ЗАГАДКОВИЙ ВІРШ В.СВІДЗІНСЬКОГО

У статті досліджено взаємодію літературного слова і фольклорних семантичних структур. Вірш В.Свідзінського "Сарай" розглянуто як зразок "семантичної поетики". Проаналізовано також інтертекст Клюєва у тексті Свідзінського.
докладніше тут

ПОСТМОДЕРНА УЛЬТРАНЕОРОМАНТИКА

"Якби її не було, її довелося б вигадати..." — так написано на обкладинці нової книжки Ірени Карпи Bitches get everything. І з цим важко не погодитися. Сучасній українській літературі вкрай необхідна була поява enfant terrible в жіночому обличчі. Мабуть, якби не з'явилася українська Вірджині Депант, критики почувалися б непевно, наче не вистачало б такого собі маркера часу в нашому літературному процесі. А так — все у нас є, справжній сучліт, зі всіма надбаннями та поразками.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Ю/Уродство от литературы

Ксенія ВЛАДИМИРОВА, Київ.
Березень 26, 2007 р., понеділок.

Все, что я знаю об Ирэне Карпе, и то впечатление, которое у меня сложилось после прочтения ее книг, связали воедино два слова "Карпа" и "противоречие". Смачный матюк и надрывная нежность, девочка-гаврош и элегантная женщина, провокация и мягкость, постоянная влюбленность и одиночество. Трудно связать с этим именем только фальшивые мазки глянца, просто невозможно связать, — слишком много жизни в этом имени, а жизнь, как известно, противоречива. Карпа противоречива, как сама жизнь, да, пожалуй, так.

Говорить, что грубоватость и простоватость Ирэны Карпы — намеренная, провокационная, уже не стоит, полагаю, никто в этом не сомневается. А истоки скандального жеста надо искать не в постмодерном вызове-разрушении, а в юродстве, или уродстве, как говорили в средние века, то есть умении необычным поступком удивить и заставить задуматься. К юродствованию же восходят и ее намеренное уродование себя — многочисленные заявления о своей непривлекательности, а также культ веселья и смеха: "Якщо сміються, значить — я жива. Чого би вони над трупаком потішалися?" ("Фройд би плакав")

Именно боязнь завершенности, комфорта, боязнь поставить точку над "i", потому что это может повлечь за собой смерть, как раз и толкает героев романа "Фройд би плакав" двигаться и жить. "Я знаю, що таке грані і що значить стояти на них. На жаль, за іронією саме цей стан утримує мене живою" ("Фройд би плакав")

Сумбурность мысли, мешанина деталей — есть в романе и это, однако они смотрятся в нем органично. Стиль прозы Ирэны Карпы, как и композиционное построение ее книг, также неровные, местами это разговорная стилевая манера, местами — интеллектуальные рефлексии. Под одной обложкой романа "Фройд би плакав" уживаются университетская филологическая выучка, вроде слов-паразитов: "вона вже давно не жила бінарними опозиціями" та щирі інтимні питання:"Ви сцяєте в душі?

Герои "Фройд би плакав" — Марла, Хьялмар, Анжей — пришли ниоткуда и уходят в никуда — они пребывают в постоянном путешествии, чужие, туристы на этой планете, встречаются лишь на краткий миг и расстаются. Трипы по седой планете Земля, по городам и весям Украины и всея мира — Катманду, Бутан, Амстердам и кто знает, какую еще географическую экзотику они накличут на свою голову на извилистых дорогах жизни. Путешествие длиною в жизнь, человек-странник, бредущий в свой дом — Отчий дом, Небесную Обитель, которая… находится в его душе. А можно сказать это и по-другому: "Вірте в себе, а не в тих, хто каже, що у вас нічого не вийде. Ви знаєте правильні відповіді на всі свої питання, бо їх знає Бог. Треба тільки вміти почути" (Из интервью Ирэны Карпы ("Живу заради спалахів світла")).

А с героями-путешественниками, как водится, приключаются разные любовные истории. Белобрысый скандинав Хьялмар — воплощение свободы, практичный и рациональный продюсер Илья, задумавший "раскрутить" талантливую девочку Марлу, а еще странный Анджей. Все ли? Вряд ли. Любовные треугольники в роман Карпы превращаются в многоугольники, над которыми, запутавшись в андрогинности, маскулинности, фемининности, плакал бы и Фрейд, не в силах расставить любовное смятение молодых душ романа и читателей по полочкам выдуманных им комплексов.

Ірена Карпа. Фройд би плакав. Харків: Фоліо, 2006.

Статья была опубликована тут: .