архів статей
можна подивитися тут



анонси статей

ЗАСПІВАЙМО?

Герої Сергія Жадана за життя можуть потрапити хіба що в напіваматорський порнофільм і в кримінальну хроніку, але вже здебільшого після смерті. Проте автор пише про них так, як ще зовсім нещодавно писав про самого себе в жанрі "нон-фікшн". І не в якомусь там репортажі — він складає на їх честь "Гімн..."
докладніше тут

ДВІ ДОЛІ, "ТРИ ТОВАРИША" І ШІСТЬ ДВЕРЕЙ

В одному з інтерв'ю пані Ірен Роздобудько відзначила, що в сучасній українській літературі бракує відвертості й мудрості. Вона прагне донести це своєю своєю творчістю, й у дилогії "Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері" їй це цілком вдалося.
докладніше тут

ЛАГІДНА ГРА У НЕБУТТЯ

Якщо Ви відчуваєте, що простір та час інколи божеволіють, що на вулиці можна зустрітися із самим собою, що найліпше у сирі — це дірки, але щоб оцінити це належним чином, спочатку варто подорослішати, — тоді Єжі Сосновський є дійсно Вашим письменником.
докладніше тут

НДР І НОСТАЛЬГІЯ У КИШЕНЬКОВОМУ ФОРМАТІ

23 січня 2006 року відбулась презентація книги Томаса Бруссіґа "Сонячна алея", виданої Львівською "Кальварією" за сприяння міжнародного фонду "Відродження" та Ґете-інституту. Події ж роману відбуваються на межі між західною та східною Німеччиною, на нічийній території біля Берлінської стіни.
докладніше тут

РАПТОМ ВИРОСТАЄ ЦІЛА ЗАКІНЧЕНА ІСТОРІЯ,

якою я починаю "хворіти" доти, доки не поставлю останню крапку".
Інтерв'ю з письменницею Ірен Роздобудько.


Есть затейники мастерить кукол, есть любители рукописать книжки. Кого-то прельщает произвол формы, кого-то эксперименты с материалом или игры с текстом в непривычных для чтения условиях.
полный текст здесь

АНАРХІЯ ВЖЕ ДЕСЬ ПОРУЧ

Cміливість незамовчування, що інколи доходить до зухвалого атакування дійсності з усіма її численними "чорними дірками" неправди, асоціються для героя книги Сергія Жадана "Anarchy in the Ukr" із справжньою справою, яка виправдовує його чоловічу самототожність.
докладніше тут

НЕЗАБАРОМ НОВИЙ ДЕНЬ. "ДЕНЬ ЄВРОПИ"

У письменниці Ірен Роздобудько цього року виходять дві книжки у київському видавництві "Нора-друк". Перша вже надрукована, це дилогія "Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері". Cерію "День Європи" продовжить Наталка Сняданко публікацією нового роману.
полный текст здесь

LET MY PEOPLE GO

Вийшла нова книга есеїстики Оксани Забужко.

Оксана Забужко сприймає події минулого року в трагічному ключі й розвінчує міф про "безкровність" Помаранчевої революції.
докладніше тут

ЧТО ДЕЛАТЬ С НЕГАТИВАМИ

Французский писатель и философ Мишель Турнье в 1970 году публикует свой второй роман "Лесной царь", за который был впоследствии удостоен Гонкуровской премии. Добавлю, что сюжет романа основан на древнегерманских легендах о Лесном царе.
докладніше тут

МІЖ НАМИ І НЕЮ

Слід сказати, що в Україні нечасто з'являлися подібні до антології одинадцятьох авторок "Ми і Вона" поетичні видання, які б сполучали довершеність текстів й мистецькі концептуальні фотопортрети.
полный текст здесь

БЕРЁЗОВАЯ ВИРТУАЛЬНОСТЬ ЕСЕНИНА

28 декабря 1925 года погиб поэт Сергей Есенин.

Мне показывали в глухих деревнях тетради из папиросной бумаги с его стихами, бережно переписанными по велению души теми, кто "ни при какой погоде" иных поэтов не читал.
докладніше тут

ОЖИВШИЕ СЛОВА

Писать о Сорокине — все равно что пересказывать фильм с Брюсом Ли. Так и хочется сделать элегантное па ногами. Только тогда слушатель поймет, о чем фильм или книга.
полный текст здесь

ФАБРИКА НАД ПРІРВОЮ

Ідея Іена Бенкса переписати роман "Над прірвою в житі", створивши "Осячу фабрику" та перетворив головного героя на панка, є ніщо інше як публічна наруга над святинею кількох поколінь.
докладніше тут

"ТЫ, ПУШКИН, БОГ…"

10 февраля 1837 года погиб великий русский поэт — Александр Пушкин. Что это имя говорит представителю молодого поколения?
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Ірена Карпа: "Живу заради спалахів світла"

Інтерв'ю підготувала Оксана ПЕТРИЧЕНКО, Київ.
Лютий 13, 2006 р., понеділок.

Ірена Карпа — людина відома й доволі публічна, тому читати й чути про неї доводилося чимало. Мій досвід особистого спілкування показав, що вона є вдумливою натурою, яка ладна швидко прийти на допомогу. Сподіваюсь, це зможуть відчути й усі читачі "Культурного тренажера".

• Коли і як Ви написали свій найперший у житті текст? Яким він був?

Вочевидь, щойно почавши експериментувати з графічними описами світу (каракулі-малюнки-букви), я відразу почала калякати щось штибу коміксів. Люди (самі принцеси, дядьків намалювати не виходило, хоч плач) виходили з розкинутими руками і пальцями, подібними до зубців граблів чи корони... Казали ці творіння пре-деміурга щось приблизно таке: "МАМА ТАТО ІРАК". Ірак — це я. Ну бо слово "Карпа" видавалося заскладним та нелаконічним. Вперше воно мене вперло, коли написала його латинкою — KARPA. Батьки вчилися у ДДР і були "продвинутими", вчили дитинку космополітизму. Інші дітки такого не вміли і думали, що то я букву "Я" неправильно пишу.


http://karpa.name

А потім почалася школа і рай — уроки української та російської, де час від часу задавали написати твір. От де було "разайдісь душа". По 16 сторінок дитина видавала. Все якісь передерті казочки з введеними реальними персонажами-однокласниками (це щодо мого злочинного використання біографічних подробиць — захопило з дитинства, бо читач куди більше зацікавлений, коли перед ним історійка про нього самого). Заздрісні генії-математики (ясен пень, із фантазією в них було не все гаразд) крізь сльози кричали: "Ну так, я теж зараз начитаюся Нестайка і буду на 16 сторінок твори писати!!!" Але чогось не начитувалися і не писали. А Всеволод Нестайко — геній. Йому я завдячую мега-поштовхом до писання взагалі. Дитячий письменник куди важливіший за письменника для дорослих, бо він — маг, що показує напрямок творчій особистості.

• Як би Ви відповіли на питання, для чого потрібні Ваші книги читачам? Згаяти час? Вирішити з їхньою допомогою якісь духовні / душевні проблеми? Які саме?

Ну навряд чи це вже таке аж стовідсоткове гаяння часу. Хоча, в принципі, засіб від нудьги непоганий. Нам цікаво читати Буковскі чи Хантера Томпсона, наприклад, там все начебто просто і не софістікейтед, і ми не вважаємо, що це так, дешева розвага... Ми знаходимо глибший зміст, життєвий драйв, любов до світу навколо, кайфування від таких відтінків буденності й винятковості, котрі інші ніколи не побачити б...

Мої читачі — а це ті, хто співпереживають героям і самі отримують порцію драйву, — просто чимось схожі зі мною. Як внутрішньо, так і дуже часто зовні. Вони яскраві, амбітні та свободолюбиві. Мусять бути собою і творити нове. Мої тексти — підтримка для них. Часто пишуть, що їм аж сльози течуть, настільки все близьке і так пробирає. Слова "Живучи для себе, ти живеш для нас" пробирають мене саму. Я-то й живу заради таких миттєвих емоцій, заради спалахів світла у тих, хто його прагне, хто розбиває стереотипи та йде своїм шляхом. Ми йдемо паралельно. Я і мій читач. Кожен своїм...

• Ваша Марла ("Фройд би плакав"), здається, більше любить гіпопотамів, аніж людей. Чи то лише здається? А як щодо Вас — хто більше до душі: гіпопотами чи люди?

Марла любить справжніх людей. Сильних, диких, природних. А такі — виняткові і трапляються не досить часто у загальній масі заштампованих, "правильних", "порядних", некрасивих ані зовні, ані всередині, забитих сценаріями того, "як треба жити". От і любов її така, парціальна. Щодо Вселенської Любові до Людей, Ісус Христос і так уже зробив це крутіше за всіх...

• В інтерв'ю Ви час від часу згадуєте про заздрісників, а є хтось і щось, чому заздрить Ірена Карпа?


http://karpa.name

Саме в цю хвилину дико заздрю жителям південних широт, бо в них на 60 градусів вища температура за нашу. І саме зараз дуже явно відчуваю цю різницю вкупі з 5-годинною різницею в часі на власній шкірі (щойно повернулася з В'єтнаму). Заздрю ще людям, котрі встигають більше за мене, бо мають вищі здібності до самоорганізації. Заздрю тим, хто може любити всіх людей на світі (у мене цей стан Бодхісатви виникає дуже рідко... але виникає!). Інколи я заздрю божевільним, дітям і собакам.

• Чим для Вас є чоловіки — об'єктом маніпуляції, джерелом натхнення, суб'єктами, вартими співчуття, ще чимось?

Потрібне підкреслити чи дописати у список те, чого бракує? (Сміється). Узагальнити таку полісемантичну радість, як чоловік, неможливо. Героїня останньої моєї книжки "Перламутрове порно" робить висновок, що ІДЕАЛЬНИЙ ЧОЛОВІК — ЦЕ ГІБРИД БАНКОМАТУ І ПОСУДОМИЙНОЇ МАШИНИ, але сама дуже швидко змінює думку. Чоловік — необхідне доповнення. Якщо комусь (жінці) прагнеться бути на самоті і їй так комфортно та гармонійно, значить, її внутрішній чоловік задовольняє її на всі сто, з андрогінністю у неї все "в поряді". Але можна, й будучи андрогіном, мати собі за партнера ще одного андрогіна. Типу, ги-ги, разом нас багато...

• Яку книгу читаєте саме зараз? Який останній фільм подивилися з цікавістю?

Прямо сьогодні зранку читала SURVIVOR Чака Палагнюка у ванній. Подруга там же читала Буковскі. Подзвонила її мама і на мій переданий привіт після 10-секундної паузи сказала: "Ви там... разом?" Ну, ванна просто велика. І читати зранку пре на брудершафт. І нічого там про нас всіляке думати... А щодо фільму, то нещодавно, після моєї подорожі В'єтнамом влаштували вдома Меконг-паті. Передивлялися "Апокаліпсис сьогодні" Кополи. Пили в'єтнамське біле вино. Потім нам всю ніч снилися колективні сни про війну та нашу в ній участь... До того страшенно сподобався фільм The Bow Кім Кідука. Красивий і гострий.

• Чому, на Вашу думку, серед українських письменників немає лауреатів Нобелівської премії? Чи будуть колись? Що для цього необхідно?

Немає поки, бо література наша, за рідкісними винятками, здебільшого була провінційною і наслідувальницькою. Дуже сподіваюся, що зараз ситуація йде на поправку. Мусить змінитися свідомість автора, свідомість читача. Вирости нове покоління, не отруєне совком і тваринними комплексами меншовартості. І воно росте, набирає соку. Реальний кандидат на Нобеля від України — Тарас Прохасько. Він самобутній святий.

• Як Ви вважаєте, чи настав час Вам викласти в маніфесті, подібному до тих, що їх невтомно публікує Анатолій Ульянов на www.proza.com.ua, якісь положення Ваших технік у мистецтві, зокрема, провокації? Взагалі, чи є такі речі (факти) Вашого публічного життя (творчості), які б Вам хотілося пояснити публіці?


http://karpa.name

Маніфести — це тупо. Людина мусить радше відчувати й проникатися, обирати те, що їй ближче та йти з ним своєю неповторною дорогою, аніж брати в руки чужий штамп і, репетуючи якісь модні чи "просунуті" гасла, бігти туди, не знати куди, хапати то, не знати що.

• Розкажіть, будь ласка, про серію "антигламурних" вечірок. Як Ви гадаєте, є шанс створити якусь реальну альтернативу, яка не буде поглинута тим самим "глянцем", як сталося нині з культурою гіппі?

Ги-ги-ги! Нещодавно один із київських (хороших, до речі) журналів був присвячений молодіжним субкультурам. Там типу модельок одягали у шмаття готів, гіппі, панків. І ціннички ставили — курточка Moschino там 1000 грн., хусточка ще якась дурняцька 300 грн. тощо. Я не знаю, що можна, а що ні. Ми стібемося з цього абсурду і намагаємося показати людям через провокацію, як бездарно можуть вони витрачати свій безцінний життєвий час. Вони не обирають самі, а їдять сурогат, запропонований глянцем. Де модно вдягатися, що модно їсти, що модно слухати. ОК, мода — не зло. Зло — відсутність уміння аналізувати та сортувати. Наші треш-фешн-покази, анти-глам вечірки та інша весела катавасія — не агресія. Це просто свято індивідуальності. І наплювати, до якого соціального кола ти належиш і скільки в тебе сьогодні у кишені. Ти — особистість. І особистість яскрава. І створюєш свій стиль сам. Куди простіше й креативніше вбратися на секонд-хенді, ніж тупити під надмінним поглядом продавщиці якогось бутіка, "бо тут продається фірма і це статус", чи купляти сірий фуфел в ятці на базарі, бо "так люди роблять".

• Серед гостей нашого сайту — чимало творчої молоді. Можете запропонувати їм рецепт успіху "від Карпи"?

Вірте в себе, а не в тих, хто каже, що у вас нічого не вийде. Ви знаєте правильні відповіді на всі свої питання, бо їх знає Бог. Треба тільки вміти почути.


Щиро вдячна Ганні Черненко та Євгенові Повєткіну за допомогу у підготовці запитань для цього інтерв'ю.