анонсы статей

ОТКУДА ЕСТЬ ПОШЛИ КОНТРАКТЫ НА КИЕВСКОЙ ЗЕМЛЕ

или Повесть не временных лет о киевском контрактовом ярмарке, его истории, обычаях и порядках.

27 сентября 1797 года выходит высочайший указ Павла I - перенести контрактовый ярмарок в Киев. И наступило время киевских контрактов.

полный текст здесь

ПУСТЬ ВАШЕГО РЕБЕНКА ПОЛЮБЯТ

Есть такие солнечные дети, которые выходят во двор, и вокруг них сразу же собираются другие малыши. С ними просто. Становясь взрослыми, такие детки удивительно легко налаживают хорошие отношения со всеми.

полный текст здесь

ПРО ПЯТЬ МИНУТ

Человеку трудно "по горну вставать" и "по свистку купаться". Но если сплоченные ряды психологов продолжают хором твердить о пользе расписания, то, наверняка, есть секреты составления этого расписания.

полный текст здесь

СВОБОДА ПЕРЕВОПЛОЩЕНИЙ

Психодраму используют для исцеления больных людей, для налаживания межличностных отношений, в бизнесе при создании команды, развитии организации и т.д. Участник получает возможность высказать то, что у него на душе и с помощью психолога осмыслить собственные чувства.

полный текст здесь

Я УСТАЛА…

Если, возвращаясь домой, вы не можете избавиться от мыслей и тревог, связанных с работой, не спешите нырять в спасительную кровать. Все равно не уснете. Сначала расслабьтесь.

полный текст здесь

С НОВЫМ ГОДОМ!

По церковному календарю 1 сентября (14 сентября по н. ст.) приходится на день преподобного Симеона Столпника, еще старинный Новый год называли Семен-день. С его наступлением в домах устанавливали деревца.

полный текст здесь

О СТУДЕНЧЕСКИХ СЕНДВИЧАХ…
Заметки с Летнего лагеря профессоров ритейла.

Около 40 ученых из шести стран мира приняли участие в Летнем лагере профессоров ритейла, проведенном в Киеве в июле этого года. Главной темой конференции стала презентация дуальной системы образования студентов (сендвичи).

полный текст здесь

@КОМПЬЮТЕРИЗАЦИЯ.ВСЕЙ.СТРАНЫ

На практике процесс компьютеризации всегда осуществляется по принципу, сформулированному еще Остапом Бендером: "Автомобиль, товарищи, не роскошь, а средство передвижения".

полный текст здесь

ДОМ ЯПОНСКОГО СТИЛЯ

Японский дом, который можно построить в две-три недели, открытый настежь днем, с чистыми циновками, почти без мебели, гораздо более отвечает требованиям гигиены, чем европейское обиталище, загроможденное мебелью и безделушками, собирающими пыль и микробов.

полный текст здесь

КИЕВСКИЕ ДАЧИ

Дачных поселков вокруг Киева много. Здесь можно выбирать, исходя из удобства «добирания», пейзажных предпочтений и пр., пр. Мы же отправимся на юго-запад от Киева, по «варшавке», параллельно которой тянется железнодорожная ветка.

полный текст здесь

ИППОДРОМ КАК КУЛЬТУРНОЕ ПРОСТРАНСТВО

Можно придти на ипподром и полюбоваться на летящих над дорожкой лошадей, а можно сделать ставку. Впрочем, ипподром без тотализатора — тоже стоящая вещь.

полный текст здесь

ВОЗНЕСЛСЯ ЕСИ ВО СЛАВЕ

Девятого июня православные празднуют Вознесение Господне. Об этом событии вкратце рассказывает евангелист Марк, и более подробно — апостол Лука в своем Евангелии и книге Деяний.

полный текст здесь

БОЕВОЙ КАРНАВАЛ

Бразильская капоэйра завоевывает все большую популярность среди поклонников здорового образа жизни. Тренажерные залы и аэробика — день вчерашний, теперь в моде поединок, танец, зрелище, привлекающие к себе с первой секунды, философия радости и абсолютного владения своим телом.

полный текст здесь

архив
интересных статей


можно посмотреть здесь



Брама у світ, що вже не з нами

(як і про що мають розповідати музеї)

Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Грудень 19, 2005 р., понеділок.

Частина 2.

Так, зрештою, падіння Першої бердянської ради й розстріл її членів - це, можна сказати, буденність тогочасної української політики, через п'ять днів після бердянської впаде інша, небільшовицька Центральна Рада, та у випадку з нею питань, чому так сталося, менше, бо київський (згодом житомирський) український уряд не позбавлений уваги вчених-істориків.


"Нижній" маяк, що знаходиться на Бердянській косі ("Верхній" знаходиться в самому місті, на досить крутому березі висотою метрів 20). Це і той вогник, що загорається ввечері далеко в морі й описаний в "Арабесках" Миколи Хвильового.
Крім того, якщо дивитися музейну експозицію про Першу раду, складається враження (втім, мабуть, недалеке від істини), що для її членів України взагалі не існувало й вони слухали насамперед петроградських комісарів. Принаймні нічого не мовиться, зокрема, про участь якої-небудь делегації від Бердянська в Першому Всеукраїнському З'їзді Рад - тому самому, що проголосив, як було написано майже в усіх підручниках з історії України, виданих у часи Радянського Союзу, радянську владу й створення УСРР - цього контрольованого більшовиками з Росії варіанту української державності. Чи, можливо, Перша Рада була разом з тогочасними сепаратистами на чолі з товаришем Артемом (Сергєєвим)? Так само відповіді в нашому краєзнавчому музеї не знайти.

Ще більше цікавості викликає та незвичайна обставина (на жаль, про яку в музеї взагалі нема ніякої згадки), що саме в час діяльності Першої бердянської ради в місті знаходився один з найвищих посадовців саме тієї київської, небільшовицької, потім оголошеної ворожою влади, один з керівників Української Народної Республіки Володимир Винниченко. Про факт його перебування в Бердянську, причому у винятково важливий для України історичний період, що охоплює побоїще під Крутами, нищівний наступ війська під командуванням Муравйова на Київ, переговори з Німеччиною у Брест-Литовському й наступну німецьку окупацію, вже згадане усунення Центральної Ради; дізнався випадково, коли читав винниченків щоденник. Отже, вийшло так, що Винниченко свідомо чи випадково усунувся від активної участі в подіях, обравши для проживання на три місяці - від січня до квітня 1918 року - невелике провінційне курортне містечко на азовському узбережжі? Хотілося б, щоб зрештою колись ці щоденникові записи набули конкретики, базованої на архівних даних, щоб про це можна було дізнатися в нашому краєзнавчому музеї.


Петро Петрович Шмідт-батько - міський голова і начальник порту. Розказують, що саме він наполіг, аби італійські вантажні суда, які заходили у порт за збіжжям, замість баласту завозили каміння з кар'єрів. Ним було дуже якісно й красиво забруковано всі центральні бердянські вулиці. На жаль, нині залишилися тільки невеликі ділянки бруку, покладеного при Шмідті, але він стоїть непорушно ось близько 130 років, на відміну від асфальту, який за разом перестеляють.
Наступне, про що в музеї згадка мала й незаслужено мізерна - це махновський рух, зокрема, на Бердянщині (до осердя селянського анархізму - Гуляйполя - від нас недалеко, близько 120 кілометрів). З армією Нестора Махна пов'язана дата 12 грудня 1920 року, що дала назву одній з центральних бердянських вулиць (на ній знаходиться бердянський автовокзал, до революції вона називалася Західним проспектом), але, за іронією упорядників експозиції музею, згадується в ній лише мимохідь - рейд на Бердянськ і на морський порт. В цей день знову більшовицькі комісари й комсомольці раптово втратили підтримку місцевого населення й змушені були забарикадуватися в будинку штабу й тримати оборону проти махновців.

Але останні вже не були нечисленою бандою - їх було близько 25 тисяч, майже стільки, скільки тоді складало населення Бердянська; є дані, що в похід на місто вирушило багато селян з довколишніх сіл. А комсомольців було лишень близько трьохсот, завойовники міста багатьох убили в ході сутички, багатьох розстріляли. Молодим хлопцям довелося спізнати, якою сильною стала ненависть села до міста й до влади, до міста, з якого приходили як не червоні комісари з продрозкладкою, то денікінці з шомполами, і всі загарбували й обдирали. Махновці не лише прорвалися в місто, щоб пограбувати склади порту - вони наочно розірвали зв'язок із ним, зруйнувавши залізничну колію до Бердянська настільки ґрунтовно, що для її відновлення в 1925-1926 роках було оголошено "ударну комсомольську будову", такий собі зменшений варіант пізніших Турксібу чи БАМу.


Петро Петрович Шмідт-син - лейтенант, керівник повстання на крейсері "Очаков". На жаль, він належить нині до тих людей, про яких багато хто чув, зокрема, завдяки "дітям лейтенанта Шмідта", описаним незабутніми Ільфом і Петровим, але мало хто хоча б щось знає. Та як би там не було, Шмідт-молодший - це, напевне, найвідоміший і найзначніший з усіх бердянців. Родині Шмідтів у Бердянську присвячений окремий музей, але - зізнаюся - уже давно там був і з біографії пам'ятаю лише окремі моменти. Але переконаний - доля лейтенанта Шмідта незвичайна і про неї треба колись написати!
Махновська анархія стала втіленням тієї чорної, прадавньо-дикої сліпої сили, що несамовитим натиском нищила цивілізацію - тобто одним з елементів експресіоністської естетики, що її з величезним творчим та полемічним запалом намагався перенести з німецького на український ґрунт, надихнути життям, увести в світ української революції й пореволюційного часу письменник Микола Хвильовий. Харківський бунтівливий інтелектуал-самоук, що раз по раз атакував радянський і більшовицький офіціоз "незручним" запитанням "Україна - це Європа чи хутір?", теж досить тривалий час перебував у Бердянську 1924 року, лікувався на курорті, про що є згадки в листуванні з Миколою Зеровим. Уважний читач впізнає в одній з частин новели "Арабески" опис Бердянської затоки, порту й місцевості поблизу курорту. От лише в самому Бердянську про нього майже немає згадки - ні слова навіть у музеї.

І найголовніша з білих плям історії міста - це, власне, відсутність розповіді про те, як, коли і ким нищилося місто в 30-ті роки. Ні, справді цікаво, чи Вознесенський, Петропавлівський собори, костьол та багато інших церков злетіли в повітря за вказівкою із столиці СРСР, чи ж із столиці УРСР, чи ж цим опікувалося обласне начальство, чи ж про те, щоб звільнити Бердянськ від "опіуму для народу", "подбала" міська влада? Можливо, храми, ці оселі Божі, ще й вирішили перед руйнуванням принизити, як у багатьох інших містах, яким-небудь ганебним шоу із скиданням дзвонів й атеїстичною пропаґандою?

Я б хотів побачити про цю подію вирізку з місцевої газети, можливо, знайдеться й фото руйнування або руїн. Цілком можна припустити, що Бердянськ - портове місто посеред родючого степу, де до того в громадянську війну гуляла махновська вольниця - опинився в самому центрі жаху зими 1932-1933 років, коли селяни з голодних сіл намагалися прорватися в місто, щоб знайти хоч трохи їжі, бодай якусь суху рибку.


Новоспоруджений пам'ятник "Бичкові-годувальнику". Те, азовські бички - риба, що рідко коли важить більше 100 грам - може когось нагодувати - твердження, як на мене, спірне, вони більше "тягнуть" на закуску до пива. "Переносне" значення теж не спрацьовує - цінність риби вважається не хтозна-якою, і відтак ціна на базарі невисока. Осетр (теж, до речі, явлений у вигляді пам'ятника, але дуже відмінного і за духом, і за стилем, і за розміром) на роль "годувальника" підходить набагато більше. Але ця фігурка досить популярна, хвіст бичка аж відполірований.
В архіві Бердянського педуніверситету, можливо, ще лежать протоколи зборів, датовані 1937-1938 роками, на яких одноголосно виключали з комсомолу за "контрреволюційну діяльність" чи "шпигунство" студентів і викладачів, причому це самі студенти й викладачі щодо своїх колег і товарішів робили! От би один чи два аркуші з такого протоколу опинилися в музеї під склом! Тоді б, можливо, стало зрозуміло, чому в багатьох більшовицьких активістів, причетних до встановлення радянської влади на Бердянщині, чиї фото й короткі біографії розміщені в розділі експозиції про громадянську війну, один рік смерті - 1937-й... Та найголовніше - так можна буде усвідомити правду, яка полягає в тому, що місто нищилося, як і будувалося, в чималій мірі руками самих його мешканців.

Звісно, поки що моїх знань з історії мого рідного міста вистачає тільки на те, щоб ставити запитання, якими можна цікавити моїх супутників, проте краще б було й отримати відповіді на них. Я собі мислю, що наш музей мав би сполучити родинну історію - наприклад, хоча б таких відомих у Бердянську родин, як родина Шмідтів, з якої вийшли батько Петро Петрович й син Петро Петрович, перший - міський голова, при якому відкрилася гімназія, другий - керівник повстання на крейсері "Очаков", людина, яка не зрадила офіцерської честі й своїх моряків і пішла за них на смерть, чи родину Зінківських, що про неї вище вже була мова, з історією міста - тобто з соборами і цервами, гімназією й школами, ринками й пристанями, портом і заводами, поштою й міською управою, а ще - з історією країни, яка, думаю, може виражатися не тільки в подіях війн та революцій, а й, скажімо, в долі осередків різних політичних партій в Бердянську на початку ХХ ст. й у нинішній час.


Це теж центральна Приморська площа, тільки не з того боку, де "Бичок-годувальник". Якщо придивитися, можна побачити трохи вдалині дві темні лінії. Це найсправжнісінька залізниця, і надвечір поїзд, що везе вугілля і всяке залізяччя, проштовхується до порту крізь відпочивальників, фотографів і художників-портретистів.
До речі, я рішуче за те, щоб остаточно визначитися, що наша країна - це Україна, бо в багатьох місцях експозиції, особливо зробленої в радянський час, "нашої країною" називається і Російська Імперія, й СРСР. Вірю, що можна явити так долю Бердянська у жанрі музейної експозиції, причому зробити це без будь-якого насилля щодо подій та людей нашого минулого.

P.S. В статті наводяться враження від експозиції, присвяченої історії міста Бердянська, в місцевому краєзнавчому музеї, яку автор зміг оглянути в серпні 2005 року. Натомість на День міста, що відзначається в Бердянську 17 вересня, було відкрито "спеціалізований" музей - музей історії Бердянська. Про нього нині майже нічого не знаю, але маю надію, що чимало запитань, які виникли під час відвідин краєзнавчого музею й спонукали написати статтю, не обійдені увагою упорядників. Відтак сподіваюся продовження теми про браму в світ, який уже не з нами - світ мого рідного міста...

Матеріал проілюстровано знімками старого Бердянська з фотогалереї сайту www.berdyansk.net