"ДЛЯ ВАС ПО БЛАТУ..."

Етимологічно корінь "кол-", виокремлений зі слова "наколка", пов’язаний зі значеннями "вбивати, приносити в жертву", з війною та ковальською справою. Це повертає нас до думки про жертовний ритуал, а також пояснює особливу роль у злочинних текстах фігури так званого "кольщика" (людина, яка створює татуювання).

полный текст здесь

ДЕКІЛЬКА СЛІВ ПРО ДУШУ
Споріднені поняття в давніх культурах.

Останнім часом у нас яскраво помітна тенденція, говорячи про Схід, неодмінно зазначати його несхожість із так званою індо-європейською цивілізацією. Стосується це як Близького Сходу, так і Сходу Далекого. Але чи так це насправді?

полный текст здесь

ДЕЯКІ ЯПОНСЬКІ СЛОВА

"Кі" — це щось подібне до невидимих для ока щупальців чи радіохвиль, які виходять з області "серця". Отже, не доторкнувшись до таких "щупальців" чи не настроївшись на відповідні "радіохвилі", неможливо зазирнути у "серце" свого співбесідника".

полный текст здесь

НА КАМЕННОМ ПОЛЕ
ЗИМНЕЙ ВОЙНЫ


13 марта 2003 года, в день окончания Советско-Финляндской войны, в местечке Суомуссалми открылся памятник, посвященный тем далеким событиям.

полный текст здесь

О ВКУСНОЙ И ЗДОРОВОЙ КНИГЕ

Книга и еда идут рука об руку на протяжении всей истории человечества. В наше время стало привычным представлять книгу в качестве источника знаний, но, по замечанию культуролога С.С.Аверинцева, «книга — это книга», это нечто вполне вещное и даже съедобное!

полный текст здесь

Культурный тренажер. Интернет-журнал о культуре / Надо обсудить / Оксана ПЕТРИЧЕНКО. Пещерное искусство ХХI века ПЕЩЕРНОЕ ИСКУССТВО ХХI ВЕКА

Современная реклама интерпретирует мир через образы или представления, источниками которых часто выступают мифологические смыслы и ритуальные действия.

полный текст здесь

Культурный тренажер. Интернет-журнал о культуре / Надо обсудить / Оксана ПЕТРИЧЕНКО. Материал для раздумий всего человечества МАТЕРИАЛ ДЛЯ РАЗДУМИЙ
ВСЕГО ЧЕЛОВЕЧЕСТВА


Собеседником моим стал представитель благотворительной японской общественной организации «Чернобыль–Тюбу», учёный-биолог из Нагойского Государственного Университета.

полный текст здесь

Культурный тренажер. Интернет-журнал о культуре / Надо обсудить / Оксана ПЕТРИЧЕНКО. "Уходят из Варшавы поезда…" "УХОДЯТ ИЗ ВАРШАВЫ ПОЕЗДА…"

Корчак, поєднуючи у собі казкаря, педагога та славетного лікаря, зміг спостерігати дитину відразу у трьох найважливіших світах дитинства: казковому світі мрій, світі пізнання і світі фізичного розвитку.

полный текст здесь

УОЛТ УИТМЕН, ВЭН КЛАЙБЕРН,
ДЖОННИ ВИЕР


Как было бы здорово научиться писать умные, навороченные эссе... Я бы легким пером и парящим бы сердцем написала тогда о НЕКОТОРЫХ американцах — убедительно, проникновенно и сокрушающе!

полный текст здесь

«КУЛЬТУРНЫЙ ОСКАР» ХАРЬКОВА

В Харькове состоялась торжественная церемония награждения лауреатов премии «Народное признание». Ими стали деятели искусств, чьи творческие достижения по итогам конкурса на соискание премии получили наибольшее признание харьковчан.

полный текст здесь

архив статей


можно посмотреть здесь



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Японський феномен

Ірина ПЕТРИЧЕНКО, Київ.
Квітень 25, 2005 р., понеділок.

Особові займенники: реалізація "себе" у носіїв японської мови.

У багатьох сучасних роботах про японську "індивідуумність" (Doi Takeo 1986, Kondo Dorinne 1990, Lebra Takie 1976, Plath David 1980, Smith Robert 1983 та інші) знаходимо описи так званого японського колективізму, що впливає на світовідчуття кожної окремо взятої особи суспільства, — тобто, описи того феномену, коли кожна людина не тільки бере участь у житті колективу, але й починає самоідентифікуватися зі своєю групою, сприймати колектив як контекст існування. А оскільки груп / колективів у житті кожної особи досить багато — група за місцем проживання, навчання, праці і т.п., — контекстів для самоідентифікації також стає не один. Дорін Кондо описує цю ситуацію наступним чином: "Мої (японські) сусіди, друзі, колеги та знайомі ніколи не давали забути, що контекстуально конструйовані та релятивно визначаємі особистості є в Японії надзвичайно чутливими. Мені ніколи не дозволялося бути автономним, вільно керованим "індивідом". Як мешканець свого мікрорайону, подруга, колега, викладач, родич, знайома або названа донька (в родині людей, де я жила кілька місяців), я завжди була зумовлена своїми обов’язками та зв’язками з іншими. Я "завжди уже" перебувала в павутинні стосунків, в яких чуттєва причетність була нероздільна із владною силою, коли зв’язки визначали тебе та дозволяли визначати оточуючих. Кульмінаційний момент, коли я усвідомила брак важливості кожного індивіда поза соціальними обов’язками, був можливо найкрасномовнішим в моєму (японському) досвіді, хоча він просто викристалізував ті теми, що давно вже були частиною життя з моїми сусідами. Але такі особистості діють кожного дня, кожного разу, коли японці розмовляють японською мовою" (Kondo 1990, 26).

З подібним типом "включених" у соціум особистей стикалась велика кількість японських та іноземних дослідників. Спроби теоретичного осмислення таких особистостей призводили до серйозних протиріч таким, здавалося б фундаментальним, західним аксіомам щодо первинності "індивідуума" стосовно "соціуму" та певної граничності чи зафіксованості рис кожної "особистості". Суть японського феномену полягає у тому, що починає існувати певна "шкала-ковзанка" в оцінці себе та оточуючих (Bachnik 1982). Це проявляється в тому, що особистість не є і не може бути постійною і сталою одиницею, кожного разу при виникненні нового соціуму вона ніби заново переосмислюється крізь призму стосунків з оновленою групою.

Такі особливості японського світовідчуття та самореференції можна яскраво простежити і за допомогою лінгвістичного інструментарію, оскільки саме через мову опосереднюються соціальні стосунки та фіксується механізм самосприйняття. А оскільки одним із найхарактерніших проявів саморефлексії по праву вважають особові займенники (особливо першої особи однини), спробуємо провести мікродослідження японського способу мовної самореалізації саме на прикладі особових займенників.

Як відомо, кожній нації та регіону властивий свій власний, де в чому, правда, універсальний тип ставлення до життя, до природи, а також до людського оточення та до власної персони. На формування способів світобачення та саморефлексії впливає цілий комплекс причин, але важко не погодитись, що логіка та семантика рідної мови грають далеко не останню роль, адже саме рідна мова закладає у свідомості людини певну матрицю поведінки, сприйняття та осмислення об’єктів.

Більше того, мова надає простір та засоби для роздумів над власними вчинками, бажаннями, намаганнями тощо. Загальні оціночні параметри, скажімо, "доброго" та "поганого", "правильного" та "неправильного" людина наслідує разом із рідною мовою та культурою місця проживання. Таким чином, бачимо, що рідна мова та мова постійного спілкування мають значний вплив на процес саморефлексій та формування особистості.

Різні мови світу проявляють свою певну логіку при побудові слів, оформленні фраз і т.п., а відповідно спираються на свою внутрішню доктрину. Подібна доктрина може розумітися як у прямому граматично-синтаксично-фонетичному значенні, де вона виступає у ролі комплексу нормативів, так і на семантичному рівні, що дозволяє концентруватися не тільки на формі вираження, але й на певному значенні, яке закріплюється за комбінацією формотворчих компонентів.

Семантичний бік лінгвістичної доктрини кожної мови має і загальні риси, що усвідомлюються більшістю носіїв, і окказіональні інтерпретації одного носія чи обмеженої групи носіїв. Для більш чи менш абстрактного теоретизування правомірним буде вибір саме першої категорії, яка має досить стабільний набір характерних рис, що, в свою чергу, полегшує завдання по узагальненню.

Виходячи із викладеного вище, можна стверджувати, що японська мова також має свою певну лінгвістичну доктрину, частковому дослідженню якої стосовно способів самореференції та самореалізації хотілося б присвятити дану роботу.

Згідно звичної нам індо-європейської моделі світовідчуття спеціальними маркерами особистісності, індивідуалізму та самоусвідомлення вважаються так звані особові займенники та власні імена людей. Але, виходячи із просторової обмеженості рамок статті, дозволимо собі зупинитися лише на японських особових займенниках першої особи однини.

Слід зазначити, що особові займенники японської мови являють собою навдивовиж вражаючі приклади на доказ ідеї про особистісність японців, якій властиво визначатися через стосунки з оточенням. Перш за все це проявляється в наявності досить широкого спектру слів на позначення власної персони — тут і особові займенники звичного нам вигляду, і інші слова, що контекстуально перебирають на себе функції займенників і на більшість індо-європейських мов перекладаються лише як "я". Тому подальший виклад дозволимо собі розбити на дві частини: власне особові займенники першої особи та "займенникові субститути".

Як уже зазначалося вище, в японській мові існує велика кількість власне особових займенників на позначення "я". Основні з них, але далеко не всі можна продемонструвати за допомогою наступної таблиці (модифіковано за: Kondo 1990, 27).

Носія будь-якої індо-європейської мови у поданій таблиці перш за все може вразити поділ займенників на так звані "чоловічі" та "жіночі". Слід зазначити, що деякі займенники входять до обох груп, але вжиті чоловіком вони мають відчутно більший рівень офіційності, аніж при вживанні преставницею слабкої статі. Частково це можна пояснити історичною спадщиною самурайських часів, коли чоловікам за правило вважалося бути грубими і сильними, тоді як жінкам — ввічливими та покірними.

У сучасній японській мові вибір необхідного займенника з існуючою палітри варіантів є ситуативно обумовленим та різниться не тільки відповідно до статі, але й віку, класу, регіону народження чи проживання мовця. Так, скажімо, займенник "вашші" зазвичай обирається для самоназивання лише літніми чоловіками або представниками деяких регіонів Японії. Маркером класової приналежності чоловіків може слугувати кількісне переважання слів "боку" чи "оре" на позначення себе в неофіційних ситуаціях, адже другий варіант більш яскраво демонструє наявність волі та фізичної сили у мовця, а тому вважається занадто грубим та просторічним серед представників вищого та верхніх прошарків середнього класів. Та навіть чоловіки, що відносять себе до нижчого класу, при розмові із співбесідником, який стоїть на більш високому посадовому або віковому щаблі, ситуативно обирають не "оре", а нейтральне "боку" або ж аморфно-нейтральне "ваташі".

    Чоловіки   Жінки
  Офіційна ситуація   Ватакуші
Ваташі
Вашші
Боку
 
Ватакуші

Ваташі
  Неофіційна ситуація   Оре   Аташі
Саме завдяки таким особливостям японської мови, представників індо-європейського мовного ареолу, що виховувались на усвідомленні єдиного та неподільного "я", на яке не впливають і не можуть впливати ані контекст, ані людське оточення, незмінно вражає розмаїття японських особових займенників першої особи однини. Але, коли таке розмаїття ще можна пояснити за допомогою термінів індо-європейських граматик, то існування значної кількості слів, що можуть уживатися як субститути особових займенників, немає аналогів у мовах нашого регіону. Поясненням тому слугує той факт, що до категорії займенникових субститутів найчастіше відносять терміни кровної спорідненості, власні імена людей (як імена, так і прізвища), назви посад тощо — тобто такі слова та вирази, які у більшості індо-європейских мов ніколи не заступають особисті займенники першої особи однини (Kondo 1990, 28).

Для глибшого розуміння природи займенникових субститутів японської мови спробуємо проілюструвати прикладами кожну із вище названих груп. Почнемо з термінів кровної спорідненості.

Так, наприклад, батьки, звертаючись до дитини, називають себе відповідно "окаасан" ("мама") або "отоосан" ("тато") навіть у реченнях, що українською мовою перекладаються з уживанням першої особи однини: "Окаасан га ітта дешьоо" ("Хіба ж я тобі не сказала?!"). Старші брати або сестри також можуть визначати власну особу при звертанні до менших членів родини за своїм родинним статусом (у дужках потрібно зазначити, що японська мова надає для того можливість, оскільки існують чотири слова на позначення братів та сестер: "оніісан" ("старший брат"), "онеесан" ("старша сестра"), "отоото" ("молодший брат") та "імоото" ("молодша сестра"), а тому старші вживають про себе відповідне з першим двох термінів).

Молодші родичі, як правило, не репрезентують себе за допомогою слів, що позначають статус у родині. Але натомість є тенденція до вживання у подібному контексті скороченого варіанту власного імені + службове слово, що найчастіше використовується як суфікс при звертанні до дитини або людини, стосовно якої мовець відчуває чуттєву близькість та деяку зверхність. Дорін Кондо наводить такий приклад: "Моя (японська) молодша родичка, Руріко, часто називала себе Рурі + зменшувальне "чан"... Коли її старша сестра чимось ласувала, вона могла сказати: "Рурі-чан також би не відмовилась", або від неї можна було почути щось на зразок: "У Рурі-чан завтра будуть збори шкільного гуртка" чи "Ту книжку Рурі-чан нещодавно читала". Це не було її персональним стилем самовираження (хоча слід відзначити, що робила вона це десь утричі частіше, ніж її рідні брати та сестри), але досить звичним та частим явищем серед молоді" (Kondo 1990, 28).

У людей старшого віку частими бувають випадки називання себе за посадою, яку вони обіймають, але тільки у випадках розмови з колегою. Так цитована вище Дорін Кондо, пояснюючи непоодинокі випадки уживання директором невеличкої кондитерської фірми, де вона підробляла, слова "шячьоо" ("президент, директор") для самоназивання, робить наступний коментар: "Звичайно, слово "шячьоо" могло бути ужитим для підкреслення його ролі голови організації, тоді як більш інтимний та урівнюючий нюанс може вноситися використанням слова "учі" ("наша група, наша компанія"): "ми" замість "я". За інших обставин — наприклад, у колі своїх друзів, більшість з яких також є "шячьоо" своїх власних невеличких компаній, пан Сатоо виглядав би швидше дурнем, якби називав себе "шячьоо"" (Kondo 1990, 29).

Усі наведені вище приклади наочно демонструють існування багатоваріантних можливостей для означення себе та своєї особистості в межах японської мови. Тобто, кожен індивідуум не є "я", на яке не впливає контекст, але навпаки — кожен раз "я" визначається контекстом. Використовуючи більш технічні, лінгвістичні терміни, справу можна викласти як непов’язаність особистості в Японії із анафоричним способом уживанням особових займенників, де "я" заступає будь-яку власну назву, яку було зареєстровано в дискурсі.

Як доводять Джейн Бачнік та Патріція Ветзель, так звані особові займенники в японській мові є індексними, деїстичними та легко замінними в залежності від соціального позиціонування та зв’язків між "особистістю" та "оточуючими" (Bachnik 1982, Wetzel 1984). Тобто, "я" японського типу формується ступенем кровної спорідненості, рівнем формалізованості, посадою, бажаннями інших людей та міріадою інших "контекстуальних" факторів. Таким чином, "я" не заступає будь-яку власну назву, яку було зареєстровано в дискурсі, та не залишається постійною одиницею, незалежно від подробиць конкретної ситуації.

Виходячи із "контекстуальної" природи японських особових займенників, можна заявляти, що вони становлять суттєвий контраст із займенниками більшості індо-європейських мов, які і заступають будь-яку власну назву даного дискурсу, і є одиницею постійною (Kondo 1990, 29). Як зазначає Роберт Сміт, "американців в (японській) мові складніше за все навчити уживанню персональних референцій, оскільки очевидне для них існування необоротного у будь-який інший стан "я" становить непереборний блок на шляху вільного засвоєння постійно змінного та релятивного "я" японців, яке не може бути виокремлене від оточуючих" (Smith 1983, 79).

Таким чином, можемо бачити, що невід’ємною частиною будь-якої японської фрази є постійна увага до комплексу соціальних стосунків мовців, оскільки японською мовою технічно неможливо побудувати діалог, не уживаючи паралельно релятивні маркери. Тобто, правильне володіння японською мовою навчає переконанню про те, що людська істота постійно та нерозривно обертається у множині соціальних стосунків. Більше того — ознакою правильно вихованої дорослої людини є вміння безпомилково вибрати з великої кількості варіантів саме те відповідне "я", уживання якого вимагає контекст та стосунки, що виникли між мовцями.

Приклади з японської мови записано шляхом транскрибування.

Використана література
1. Bachnik Jane, Deixis and Self / Other Reference in Japanese Discourse, Working Paper in Sociolinguistics 99, Austin: Southwest Educational Development Laboratory, 1982.
2. Doi Takeo, The Anatomy of Self, Tokyo: Kodansha, 1986.
3. Kondo Dorinne K., Crafting Selves: Power, Gender, and Discourses of Identity in a Japanese Workplace, Chicago and London: The University of Chicago Press, 1990.
4. Lebra Takie, Japanese Patterns of Behavior, Honolulu: University of Hawaii Press, 1976.
5. Plath David, Long Engagements, Stanford: Stanford University Press, 1980.
6. Smith Robert J., Japanese Society: Tradition, Self, and the Social Order, Cambridge: Cambridge University Press, 1983.
7. Wetzel Patricia, "Uti" and "Soto" (In-Group and Out-Group): Social Deixis in Japanese, Ph. D. dissertation, Department of Linguistics, Cornell University, 1984.


это важно!

Ви — фахівець-філолог
і вас турбує мовна ситуація в Україні?
Візьміть участь
у нашому експертному опитуванні!


Анкету можно скачать здесь