архів статей
можна подивитися тут



анонси статей

ЗАСПІВАЙМО?

Герої Сергія Жадана за життя можуть потрапити хіба що в напіваматорський порнофільм і в кримінальну хроніку, але вже здебільшого після смерті. Проте автор пише про них так, як ще зовсім нещодавно писав про самого себе в жанрі "нон-фікшн". І не в якомусь там репортажі — він складає на їх честь "Гімн..."
докладніше тут

ДВІ ДОЛІ, "ТРИ ТОВАРИША" І ШІСТЬ ДВЕРЕЙ

В одному з інтерв'ю пані Ірен Роздобудько відзначила, що в сучасній українській літературі бракує відвертості й мудрості. Вона прагне донести це своєю своєю творчістю, й у дилогії "Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері" їй це цілком вдалося.
докладніше тут

ЛАГІДНА ГРА У НЕБУТТЯ

Якщо Ви відчуваєте, що простір та час інколи божеволіють, що на вулиці можна зустрітися із самим собою, що найліпше у сирі — це дірки, але щоб оцінити це належним чином, спочатку варто подорослішати, — тоді Єжі Сосновський є дійсно Вашим письменником.
докладніше тут

ІРЕНА КАРПА: "ЖИВУ ЗАРАДИ СПАЛАХІВ СВІТЛА"

Ірена Карпа — людина відома й доволі публічна, тому читати й чути про неї доводилося чимало. Мій досвід особистого спілкування показав, що вона є вдумливою натурою, яка ладна швидко прийти на допомогу. Сподіваюсь, це зможуть відчути й усі читачі "Культурного тренажера".
докладніше тут

НДР І НОСТАЛЬГІЯ У КИШЕНЬКОВОМУ ФОРМАТІ

23 січня 2006 року відбулась презентація книги Томаса Бруссіґа "Сонячна алея", виданої Львівською "Кальварією" за сприяння міжнародного фонду "Відродження" та Ґете-інституту. Події ж роману відбуваються на межі між західною та східною Німеччиною, на нічийній території біля Берлінської стіни.
докладніше тут

РАПТОМ ВИРОСТАЄ ЦІЛА ЗАКІНЧЕНА ІСТОРІЯ,

якою я починаю "хворіти" доти, доки не поставлю останню крапку".
Інтерв'ю з письменницею Ірен Роздобудько.


Есть затейники мастерить кукол, есть любители рукописать книжки. Кого-то прельщает произвол формы, кого-то эксперименты с материалом или игры с текстом в непривычных для чтения условиях.
полный текст здесь

АНАРХІЯ ВЖЕ ДЕСЬ ПОРУЧ

Cміливість незамовчування, що інколи доходить до зухвалого атакування дійсності з усіма її численними "чорними дірками" неправди, асоціються для героя книги Сергія Жадана "Anarchy in the Ukr" із справжньою справою, яка виправдовує його чоловічу самототожність.
докладніше тут

НЕЗАБАРОМ НОВИЙ ДЕНЬ. "ДЕНЬ ЄВРОПИ"

У письменниці Ірен Роздобудько цього року виходять дві книжки у київському видавництві "Нора-друк". Перша вже надрукована, це дилогія "Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері". Cерію "День Європи" продовжить Наталка Сняданко публікацією нового роману.
полный текст здесь



LET MY PEOPLE GO

Вийшла нова книга есеїстики Оксани Забужко.

Оксана Забужко сприймає події минулого року в трагічному ключі й розвінчує міф про "безкровність" Помаранчевої революції.
докладніше тут

ЧТО ДЕЛАТЬ С НЕГАТИВАМИ

Французский писатель и философ Мишель Турнье в 1970 году публикует свой второй роман "Лесной царь", за который был впоследствии удостоен Гонкуровской премии. Добавлю, что сюжет романа основан на древнегерманских легендах о Лесном царе.
докладніше тут

МІЖ НАМИ І НЕЮ

Слід сказати, що в Україні нечасто з'являлися подібні до антології одинадцятьох авторок "Ми і Вона" поетичні видання, які б сполучали довершеність текстів й мистецькі концептуальні фотопортрети.
полный текст здесь

БЕРЁЗОВАЯ ВИРТУАЛЬНОСТЬ ЕСЕНИНА

28 декабря 1925 года погиб поэт Сергей Есенин.

Мне показывали в глухих деревнях тетради из папиросной бумаги с его стихами, бережно переписанными по велению души теми, кто "ни при какой погоде" иных поэтов не читал.
докладніше тут

ОЖИВШИЕ СЛОВА

Писать о Сорокине — все равно что пересказывать фильм с Брюсом Ли. Так и хочется сделать элегантное па ногами. Только тогда слушатель поймет, о чем фильм или книга.
полный текст здесь

"ТЫ, ПУШКИН, БОГ…"

10 февраля 1837 года погиб великий русский поэт — Александр Пушкин. Что это имя говорит представителю молодого поколения?
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Старші за 16, молодші за 26 — це тенденція. У літературі

Євген ПОВЄТКІН, Київ.
Лютий 20, 2006 р., понеділок.

15 лютого 2006 року в агентстві УНІАН відбувалася чергова зустріч із серії "Кальварійських посиденьок". Цього разу видавництво "Кальварія" організувала її, щоб познайомити журналістів із своїми молодими авторами.

У всіх авторів готується й незабаром вийде дебютна "кальварійська" книжка. Передбачалося, що на зустріч прийдуть всі шість авторів, видання творів яких планується об'єднати в нову книжкову серію. На відміну від двох інших "молодіжних" серій "Кальварії", зокрема, від "Бібліотеки журналу "Четвер", підбір здійснюватиметься не за тематикою, стилістикою чи за жанром, навіть не за адресною читацькою аудиторією — єдиним критерієм буде вік автора, він має бути від 16 до 26 років.


Прийшли чотири чарівні авторки — Тетяна Винокурова-Садиченко, Ксеня Харченко, Галина Ткачук, Галина Логінова. Ще двоє авторів — Віктор Маліновський та Любомира Княжич — з різних причин не прийшли, і модератори зустрічі Петро Мацкевич (головний редактор видавництва "Кальварія") та Ксенія Сладкевич (PR-директор цього ж видавництва) створили довкола їхніх осіб атмосферу таємничості. Віктор Малиновський, наприклад, насправді Віктор, але не Малиновський, хоча скоро буде ним (навіть за паспортом), а от хто такий (така) Любомира Княжич — поки що невідомо. Але факт незаперечний: Віктор Малиновський є автором твору "По той бік Пупця", а Любомира Княжич — "Морок. Казочці про національний менталітет присвячується", і вже скоро буде нагода почитати їх. Вихід книжок цих авторів, як і тих чотирьох, що були на зустрічі, намічається завершити до літа 2006 року.

"Посиденьки" було присвячено підміченій у "Кальварії" тенденції, завдяки якій практично в кожній Європейській країні з'явилась ціла генерація письменників-підлітків, чї книжки одразу стають Європейськими бестселерами. Як приклад наводилися Мелісса (Італія), Анні Брасм (Франція), Мірослав Нагач (Польща), Анна Віковіч (Сербія). В Україні цю тенденцію являють Любко Дереш, що вже є автором "Кальварії, і ті молоді письменники, про яких іде мова.

Власне, якщо згадати історію української літератури, то тенденція далеко не нова. Варто згадати двадцятидвохрічного Володимира Винниченка і сімнадцятирічного Валер'яна Підмогильного, яким не тільки вдалося надрукуватися, а й стати яскравими постатями в українському письменстві. Тому-то зв'язок часів у ньому, письменстві, виявляється, зокрема, і в тому, що молоді знову рішуче приходять і говорять у літературі своє нове свіже слово.

Була на зустрічі мова й про стилістичну й жанрову неоднорідність творчості авторів, яким нині від 16 до 26. Ця неоднорідність, напевне, є вагомим здобутком попередніх двох-трьох і в чималій мірі — видавництва "Кальварія" безпосередньо. Бо є з чим порівнювати — дев'ять років тому в Харкові на поетичному фестивалі "Ангард фест" теж велася дискусія про нове покоління в літературі, яке за аналогією за великими й незабутніми "вісімдесятниками" із Бу-Ба-Бу її учасники називали "дев'ятидесятниками". Хоча вже тоді всі заперечували таке "поколінне" представлення історії літератури (хтось, здається, поет Іван Андрусяк, казав — ми тоді вже не "покоління", а "поголів'я", мовляв, чого так мало — тільки по коліна?), втім, тоді між молодими Сергієм Жаданом, Ростиславом Мельниковим, Іваном Андрусяком, Оленою Галетою, Іриною Старовойт було набагато більше спільного, ніж між теперішніми авторами-дебютантами. Тоді на всіх був один літературний рід і жанр — лірика, якщо не карнавально-ґротескова, як у Жадана, то густо-міфічна у Галети, Старовойт; одна форма представлення — читання віршів зі сцени, одна аудиторія — здебільшого такі самі молоді поети. Й далеко не останнє — одне на всіх видавництво "Смолоскип", яке публікувало авторів книжками приблизно однаковим обсягом близько 50 сторінок і одним тиражем 500 примірників. Те, чого навесні 1997-го досягали досить масштабним мистецьким заходом — вкупі з художньою виставкою, науковою конференцією, рок-концертом (вперше вживу послухав тоді Тараса Чубая!) й, нарешті, фуршетом — тепер "Кальварії" вдається завдяки своїм тихим і скромним "посиденькам", і це — увага засобів масової інформації.


Поки, що не читавши всіх текстів, важко писати, чим же власне різниться між собою творчість авторів між собою і між попередньою літературатурою, що вже заявила про себе. Залишається покладатися на слова їх самих. Ксеня Харченко, авторка твору "Історія" (назва "Історія Ксені Харченко" з'явилася під впливом редакторів журналу "Сучасність", де текст уже публікувався) говорить, що вона своїм писанням створює те, чого їй особливо бракує, своє життя, виписує свої бажання і думки, аби їх здихатися, аби вони втілилися, справдилися, так би мовити, це витіснення тексту із себе силою. Текст опирається, бажання і думки дурять її й перемагають, і авторка замкнена-заглиблена у свій світ. "Історія" зображує не людей, а домовиків, що переповідають одне одному міфи та всяку іншу всячину.

Роман Тетяни Винокурової-Садиченко "Жарт, або З життя психів" мені поки що здається проведеним у лабораторії (невипадково про відповідні умови для творчості вона говорить, що пише виключно під музичний супровід, що допомагає створювати потрібний настрій та атмосферу) дослідом, метою якого є подивитися, як буде поводитися Ангел у психлікарні.


Уривок, зачитаний Галиною Ткачук з твору "Лютий", здається, знову являє мудрість з відомої православної молитви Оптинських старців — "Які б не дістав вістки сьогодні, навчи мене прийняти їх зі спокійною душею і твердим переконанням, що на все Твоя свята воля". Конкретно щодо "Лютого" це означає вміння бачити світ, що здається абсолютно випадковим, жити в ньому й при цьому усвідомлювати себе невипадковою, цілеспрямованою, стійкою й твердою істотою.

Про твори Галини Логінової враження у мене вже не перше, я їх читав і готуватиму окремий докладніший матеріал. Більше того, для "Піщаної ріки" це вже не перша публікація, її надрукували в тому самому видавництві "дев'ятидесятників" "Смолоскип" в 2002 році (нарешті трапилася нагода взяти автограф!), але в 2006-му вже набагато більше шансів знайти таки свого читача. Проза Логінової заворожує поєднанням легкості та природності з відвертістю й щирістю. Особливо це стосується роману "Червоне солодке сонце", де оповідь викладена від першої особи Галлеї Запорожець, української студентки, яка приїхала навчатися в Мадрид. За зізнанням авторки, саме така оповідь від першої особи далася їй найважче.

Постійно притаманне очікування чогось нового в українській літературі ввечері 15 лютого набуло конкретніших рис — чекати треба весни й шість нових книг, що будуть видані "Кальварією".

Щиро дякуємо видавництву за світлини.