архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

СКАЗОЧНАЯ ЛЮБОВЬ

В романе "Тролль" финская писательница Йоханна Синисало предложила остроумный микс из мифологических сказаний, истории гомосексуальной любви, а также идей об экологическом кризисе цивилизации. С не меньшим основанием эту книгу можно назвать сиквеллом "Чужих", где вместо монстров в современные мегаполисы проникают хтонические существа — тролли.
докладніше тут

МЕТАЛЕВИЙ ПРИСМАК НА ЯЗИЦІ

В цьому психологічному нарисі мова піде про новелу Лєри Лауди "Металевий присмак на язиці". Це молода письменниця, котра поки що має публікації лишень у Інтернеті.
докладніше тут

СЛАДКИЙ ГОЛОС КАСТРАТА

В отличие от prima donna, в Италии их называли primo uomo, virtuoso и musico, во Франции их именовали "огрызками" или "кастратами". Этих мальчиков, обнаруживших большие музыкальные способности еще в детстве, в возрасте от 7 до 12 лет оскопляли, затем брали на привилегированное обучение в консерватории. Для их напоминающие женские, но необыкновенно чистые и сильные голоса, композиторы XVIII века специально писали оперы.
докладніше тут

ЧОРНА ТРОЯНДА МСЬЄ ПАСКАЛЯ

У новому романі "Амулет Паскаля" Ірен Роздобудько описала серйозні речі — стан свідомості під час клінічної смерті, звинуватила філософа Паскаля у самогубстві героїні роману та розкрила таємниці особистого життя письменника Джона Фаулза. А якщо без жартів, читайте далі...
докладніше тут

PRO "КОНТРАБАС"

Найперше враження від "Контрабаса" Патріка Зюскінда, книги, яка вперше уславила його в якості сучасного прозаїка, — враження театральне. Твір побудовано за принципом моновистави. "Контрабас", книга, яка читається на одному подиху — побудована на сповідальності, властивій моновиставі, — і театральності, властивій щирій сповіді. Адже неможливо позбутися театралізації, виговорюючи власний світ, свої найбільш особисті речі, — інакше сповідь замість очистити спустошує тебе.
докладніше тут

ОТАР ДОВЖЕНКО: "Я РЕШИЛ ПУСТИТЬ ГЕЙЗЕР ЧУВСТВ И ВПЕЧАТЛЕНИЙ В ПОЛЕЗНОЕ РУСЛО"

Уже дебютная книга Отара Довженко "Квітослава", включающая в себя одноименную повесть и четыре рассказа, свидетельствует о том, что современная украинская литература пополнилась интересным молодым автором. Он пишет в основном о любви незрелых еще юношей и девушек. Но делает это ярко, тонко и со знанием дела. Корреспондент kut.org.ua выяснил у Отара Довженко, что подтолкнуло его стать писателем и как рождались его повесть и рассказы.
докладніше тут

ЖАНРОВО-ГЕНДЕРНА ВИГАДКА

20 грудня 2006 року в київському кнайп-клубі "Купідон" відбулася літературна вечірка, присвячена тому, що в останній час прийнято називати "літературою для жінок". Серед учасників Ірен Роздобудько, Елеонора Сімонова, Людмила Копистко, Ксенія Ковальська, Галина Тарасюк, Віра Агеєва, Леся Ганжа, Тетяна Щербаченко, Тетяна Рязанцева, Леся Демська, Тамара Гундорова, Наталя Коробко. Що з цього вийшло — чийтайте далі.
докладніше тут

ДИВАКАМ ПІД СИЛУ ВСЕ!

Лариса Денисенко випустила новий роман "24:33:42". Євгенові ПОВЄТКІНУ випала нагода поговорити з письменницею про її нову книжку, а також про деякі філософські теми, приміром, про безперервний плин часу. Залежно від ділянки русла ріка часу рухається з різною швидкістю, і саме про це йдеться у творі. Отже, інтерв'ю з пані Ларисою читайте далі.
докладніше тут



Повна карта розділів:
Арт: 1 2
Книжки: 1 2 3 4 5 6 7
Кіно та театр: 1 2 3 4 5
Музика: 1
Цікаве: 1
Шануйте дитинство!

Інтерв'ю підготувала Марина РУДСЬКА.
Лютий 26, 2007 р., понеділок.

Для того щоб побачити світ очима дитини, не обов'язково перечитувати велетенські томи педагогічної літератури, не обов'язково ламати мізки над створенням машини часу, щоб вона перенесла вас у дитинство, навіть не обов'язково досліджувати дітей в дитячих садках та школах. Можна просто прочитати книжку Галини Ткачук "Славка".

На обкладинці книжки про вас написано: "Вона знає, що люди мають силу". Як до вас прийшло це знання?

Прийшло від протилежного. Тобто останнім часом мені здавалося, що багато хто налаштований протилежно.

Як створилися оповідання "Славка", "Лютий" та "Prosa ursina"?

Взимку вночі.

Ваші твори належать до, так би мовити, "підліткової" літератури. Тобто вони зображають межу між дитинством і дорослістю. Зазвичай "підліткова" література написана з перспективи спогаду, це погляд з дорослості. Як Вам вдалося поглянути на межу між дитинством і дорослістю саме з боку дитинства?

Схоже, мою думку стосовно переходу дитинства у молодість і далі та співвідношення ознак різного віку в одній людині найкраще сформульовано у фразі Іоаникія із повісті "Лютий" — "Бо ж іще тим, хто дивився на мене в образі немовляти, було одразу зрозуміло, що ось перед ними хлопчик, хлопець, мужик і дід — якась особлива людина, і буде з нею те, що буде, а він буде тим, ким є". Із цього погляду вік абсолютно не є важливим. Головне розуміння. Не можна вимагати від немовляти досвідченості, не можна — аби людина під кінець життя дивилася на речі так, ніби вперше їх бачить. Але від початку і до кінця зрозуміло, хто є хто.

Є такий загальний штамп "шануйте старість". Потрібно іще "шануйте дитинство" і "шануйте молодість".

У якому віці минає дитинство? Як відбувається прощання з ним?

Якось я переглядала весільний альбом своєї подруги. Дуже гарні фотографії, професійні. І там була одна така: наречена із великим іграшковим ведмедиком. Ніби "весілля — прощання з дитинством". І я згадала. Перший раз про прощання з дитинством нам почали казати, коли ми пішли до школи. "Ось і кінець безтурботним дням", "не віддавайте доньку у шість років до школи — хай ще рік побуде дитиною". Потім ми прощалися з дитинством, коли отримували паспорт, коли закінчували школу, коли вступали до університетів, коли було вісімнадцять, коли відселялися від батьків — тож це втратило будь-який сенс. Якщо про мене — то я свого дитинства у значенні "безтурботні дні" взагалі не пам'ятаю. Як співається в одній пісні, яка з'явилася на світ приблизно тоді, коли я була Славчиного віку —

I never want to take things lightly
Like they have never been my own


Те, що Ви написали — це правда чи брехня? (Таке дитяче запитання?)

Це просто неправда така.

Як у Вас вийшло таке поєднання: стилістика Біблії і стилістика, що відтворює дитячу манеру мислити й говорити?

Можливо, таке поєднання виглядає органічним тому, що Старий Заповіт насправді дуже емоційна книга. Повна гніву, повна страху, повна різноманітних почуттів але разом із тим повна такого, що викликає особисто у мене глибокий внутрішній спротив. Але, пам'ятаю, в дитинстві сприймаєш передусім настрій, а не значення. Тому ключове слово тут — емоційність. Піднесеність, пафос. Який у дитячих вустах звучить зовсім по-іншому. Старий Заповіт — книга пророків, і мої діти у "Славці", а особливо — у "Лютому" ходять і пророкують.

Де увесь цей час були батьки дітей? Мама Лілі — таки справжня мама?

Батьки дітей щодня були із ними і пам'ятали про них кожної хвилини.

І Ліліна мама — на сто відсотків справжня.

Чому дітей приносив саме Кіт у Чоботях?

Образ Кота у Чоботях з'явився з ідеї "переписати" усі мої улюблені казки. В оригіналі Кіт у Чоботях усе діставав для свого господаря. Кіт знайшов йому царство, знайшов будинок і дружину і ось несе йому його дитину. Певно, це евфемізм. Про народження не скажеш прямо.

Чому кров буває коштовною? Що це означає?

Кров просто так коштовною не буває. Тільки кров однієї конкретної людини може бути коштовною для іншої.

Яким чином вибирали імена персонажів?

Славка — назва пташки. До того ж було таке давнє ім'я. Мене завжди дивували імена такого типу: Славка, Ілько, Марко. Ніби і не мають повної, "серйозної" форми.

Ліля — чесно кажучи, коли цій дівці треба було дати ім'я, я згадала про Лілю Лисенко -поетку із Сум. Можна сказати, я назвала Лільку на честь Лілії Лисенко. Втім, вони зовсім не схожі.

Моня — дуже довга історія. Коротко кажучи, його ім'я походить від рядка "One Easter morn" із ірландської повстанської пісні 1916 року.

Іоаникій — на честь Іоаникія Галятовського.

Йов — на честь Йова із біблійної Книги Йова.

Ведмідь Варнава — на честь діда Варрави із "Тореадорів з Васюківки" Всеволода Нестайка.

Баба Галя — на мою честь.

Чому березнів багато, а лютий лише один?

Бо його кров коштовна. Жартую. Насправді лютий — один із моїх найдавніших персонажів. Про нього списано чимало зошитів крупним дитячим почерком. Але про це не треба говорити.

Темі дванадцяти місяців був присвячений один із перших моїх віршових циклів. І як там склалося, так уже і залишилося. Лютий один, березнів — безліч.

Фіолетовий звір — це що за напасть така?

Фіолетовий звір лукавий теж вперше з'явився у вірші. Конкретно ця строфа була приблизно такою:

Ти пощо мене, вовче, зрадив?
Це яке таке вовче право?
Ти куди тепер, вовче радий,
Фіолетовий звір лукавий?


Згодом фіолетовий звір перестав бути схожим на вовка і став більше подібним до лиса.

Від вдячності (за більш якісно почуханий бік) до кохання один крок?

Якщо чесно, то, мабуть, все-таки — ні.

Хто такі патлаті?

Нечесані істоти, повні відчуття власної гідності. Вони — мій давній колективний герой, з якого (чи з яких) мене почали запам'ятовувати яко прозаїка. Взагалі у "Славці" (маю на увазі усю книжку, а не повість) багато дуже давнього, придуманого і написаного дуже давно.

Так дивно, що все воно помістилося у тоненьку книжечку.